ГІ́ДНИЙ (який заслуговує чого-небудь), ДОСТО́ЙНИЙ, ВА́РТИЙ[ВАРТ], СТІ́ЙНИЙ, ГО́ДНИЙ[ГО́ДЕН]розм.,ВА́РТНИЙдіал.Народе мій, Яких пісень ти гідний, Якої слави гідний на землі (М. Гірник); - Виліпіть нашу Мілю такою, щоб всі на неї задивлялися, - вимагали колгоспниці. - Вона того достойна (О. Гончар); Гідна країна, здавен ушанована захватом щирим, Варта уваги мандрівників, подиву та милування (М. Зеров); Де праця наша стійна та тривка, Любов до краю щира та палка? (П. Грабовський); - Сліз твоїх вона не годна (Марко Вовчок); - Треба вибрати собі жінку з роду, вартного князів Вишневецьких (І. Нечуй-Левицький).

ЗДА́ТНИЙ[ЗДА́ТЕН] (який може, уміє робити, виконувати що-небудь), СПРОМО́ЖНИЙ, ПРИДА́ТНИЙ, ЗУГА́РНИЙрозм.,СПОСІ́БНИЙ[СПОСО́БНИЙ]розм.,ГО́ДНИЙ[ГО́ДЕН]перев. з не, розм.,СУДНИ́Йдіал., ЗДА́ЛИЙдіал.Це буває: чоловік здатний на героїчний вчинок у бою, а складного завдання сам розв’язати не може (Ю. Смолич); Мені здається, що він спроможний і чуже горе відчути (Ірина Вільде); Спустив [Славко] голову вдолину і роздумував, який він ні до чого не придатний на світі (Лесь Мартович); - Чи зугарна ж ти робити яку роботу: золотом шити, шовком ткати, перлами вишивати? (І. Нечуй-Левицький); Річенко увесь піднявся; огнем горіло його обличчя, і на все був він тепер спосібний (Г. Хоткевич); Йти Юра не годний - він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг (Ю. Смолич); [Селянин:] Чи ви судні хоч борозну рівно прогнати, або снопка на воза скласти? (Леся Українка). - Пор. 1. схи́льний.