говір 1
-1-
іменник чоловічого роду
- Словник відмінків
- Словник синонімів
- Словник антонімів
- Словник відмінків
- Словник синонімів
- Словник антонімів
Словник відмінків
відмінок | однина | множина |
називний | го́вір | го́вори |
родовий | го́вору | го́ворів |
давальний | го́вору, го́ворові | го́ворам |
знахідний | го́вір | го́вори |
орудний | го́вором | го́ворами |
місцевий | на/у го́ворі | на/у го́ворах |
кличний | го́воре* | го́вори* |
Словник синонімів
Словник антонімів
МОВЧАТИ | ГОВОРИТИ |
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. | Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати. |
Говорить ~ мовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчати ~ говорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~ мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говорити ~ мовчати. | |
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко). Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський). Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах). | |
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ |
Словник відмінків
відмінок | однина | множина |
називний | го́вір | го́вори |
родовий | го́вору | го́ворів |
давальний | го́вору, го́ворові | го́ворам |
знахідний | го́вір | го́вори |
орудний | го́вором | го́ворами |
місцевий | на/у го́ворі | на/у го́ворах |
кличний | го́воре* | го́вори* |
Словник синонімів
Словник антонімів
МОВЧАТИ | ГОВОРИТИ |
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. | Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати. |
Говорить ~ мовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчати ~ говорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~ мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говорити ~ мовчати. | |
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко). Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський). Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах). | |
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ |