-1-
іменник чоловічого роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний го́вір го́вори
родовий го́вору го́ворів
давальний го́вору, го́ворові го́ворам
знахідний го́вір го́вори
орудний го́вором го́ворами
місцевий на/у го́ворі на/у го́ворах
кличний го́воре* го́вори*

Словник синонімів

ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова),ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКАрозм.,ГО́ВІРрозм.,ПРОНО́НСкнижн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Франко); Добра дикція, чітка вимова будь-яких складних звукосполучень має першорядне значення для всіх, хто виступає прилюдно (з науково-популярної літератури); Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним [онуком], не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував (Ю. Яновський); Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором: - ..Так, наче в пекло! (О. Гончар).
ГО́МІН (звучання голосів, розмови),ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКАдіал.;ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті - як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Коцюбинський); Спочатку плеск почув Гайдай Іван, а потім говір стишений (І. Гончаренко); У хаті говірка голосна почулася, склики й скарги (Марко Вовчок); Село ще спало. Ніде не було видно диму з димарів, не чути людського гамору (В. Гжицький); Ярмарок аж кипів.., стук, гук, розголос (Марко Вовчок); Сміються приятелі, міркують, і тиха їх гомінка лагідно оддається в лунких стінах порожнього класу (С. Васильченко); Гелґання бійців нагадувало ярмарок (Ю. Яновський). - Пор. га́лас, гуді́ння.
ДІАЛЕ́КТ (місцевий різновид загальнонародної мови); НАРІ́ЧЧЯ (сукупність таких різновидів на більшій території); ГОВІ́РКА, ГО́ВІР, БАЛА́ЧКАрозм., заст. (на невеликій території). Їм не треба було перекладача, бо словацька мова, як відомо, дуже споріднена з співучим подільським Хоминим діалектом (О. Гончар); Українська мова має три наріччя: північне, або поліське, і два південних -- південно-східне і південно-західне (з журналу); В пам’яті постають особливості місцевої говірки (Є. Гуцало); Дослідник мріє на основі вивчення написів Софії та інших пам’яток Києва відтворити риси невідомого нам київського говору XI-XII століття (з журналу); [Гнат:] Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (І. Карпенко-Карий).
ЧУ́ТКА[ЧУТКИ́] (повідомлення про когось, щось, звичайно ніким не підтверджене), ГО́ВІРрозм.,ГО́МІНрозм., ПРО́СЛУХрозм.,СЛИХзаст.,ПЕРЕ́КАЗИзаст.; ПОГОЛО́СКА, ПО́ГОЛОС, РО́ЗГОЛОС, ПОГОЛО́СОК (вістка, вірогідність якої не встановлено); ПЛІ́ТКА, СПЛІ́ТКА, ПО́ГОВІР, ПОГОВІ́РКАрозм.,СЛА́ВАрозм., ПО́СЛАВКАрозм.,СУД-ПЕРЕСУ́Д[СУДИ́ ТА ПЕРЕСУ́ДИ]розм.,ПЕРЕГУ́ДИрозм., ПЕРЕГУ́ДКАрозм., ЗВО́ДИ ТА ПЕРЕВО́ДИдіал., ОСУ́ДАдіал. (свідомо неправдива або викликана необізнаністю звістка); ШЕ́ПІТ, ШЕ́ПТИрозм. (перев. потаємні); БРЕ́ХНІ, ПОБРЕХЕ́НЬКИрозм. (навмисне викривлені вістки). Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала (І. Нечуй-Левицький); Той тиждень тільки і було говору та гомону, що за Колісника (Панас Мирний); Прослух між людьми пішов (переклад М. Рильського); Йшли страшні слихи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав упень панів (І. Нечуй-Левицький); Тривога обіймала село. Переказам не було кінця (М. Коцюбинський); Пущено було по місту поголоску, що сьогодні засідання суду - закрите (П. Колесник); Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо (К. Гордієнко); Вона вже мусить сама викрити своє ймення, і розголос про се доходить до властей (Леся Українка); Поліна любила переповідати плітки й анекдоти про знайомих (П. Загребельний); - Анеля! І ти можеш допустити на хвилю, що я буду вірити підлим спліткам? (І. Франко); Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір (Т. Шевченко); На цілий місяць дала [Мадярка] довгоязиким жінкам предмет для цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава про мене недобра біжить... Суд-пересуд... Але все те минає (романс); Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив (Марко Вовчок); Здавалося, що треба було б звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Дума б то [жінка] по старовині, щоб і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи: а тут їй зараз у рот і сіла жаба (Г. Квітка-Основ’яненко); Смерть не так страшная, як осуда людськая (П. Чубинський); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона "піймала"Порицького (Леся Українка); Насті вже давно хотілося провчити бабу, щоб по хатах брехень не розносила (Я. Качура); А добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський). - Пор. 1. пере́су́ди, повідо́млення.

Словник антонімів

МОВЧАТИ ГОВОРИТИ
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати.
Говоритьмовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчатиговорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~  мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говоритимовчати.
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко).  Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський)Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах).
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний го́вір го́вори
родовий го́вору го́ворів
давальний го́вору, го́ворові го́ворам
знахідний го́вір го́вори
орудний го́вором го́ворами
місцевий на/у го́ворі на/у го́ворах
кличний го́воре* го́вори*

Словник синонімів

ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова),ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКАрозм.,ГО́ВІРрозм.,ПРОНО́НСкнижн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Франко); Добра дикція, чітка вимова будь-яких складних звукосполучень має першорядне значення для всіх, хто виступає прилюдно (з науково-популярної літератури); Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним [онуком], не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував (Ю. Яновський); Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором: - ..Так, наче в пекло! (О. Гончар).
ГО́МІН (звучання голосів, розмови),ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКАдіал.;ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті - як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Коцюбинський); Спочатку плеск почув Гайдай Іван, а потім говір стишений (І. Гончаренко); У хаті говірка голосна почулася, склики й скарги (Марко Вовчок); Село ще спало. Ніде не було видно диму з димарів, не чути людського гамору (В. Гжицький); Ярмарок аж кипів.., стук, гук, розголос (Марко Вовчок); Сміються приятелі, міркують, і тиха їх гомінка лагідно оддається в лунких стінах порожнього класу (С. Васильченко); Гелґання бійців нагадувало ярмарок (Ю. Яновський). - Пор. га́лас, гуді́ння.
ДІАЛЕ́КТ (місцевий різновид загальнонародної мови); НАРІ́ЧЧЯ (сукупність таких різновидів на більшій території); ГОВІ́РКА, ГО́ВІР, БАЛА́ЧКАрозм., заст. (на невеликій території). Їм не треба було перекладача, бо словацька мова, як відомо, дуже споріднена з співучим подільським Хоминим діалектом (О. Гончар); Українська мова має три наріччя: північне, або поліське, і два південних -- південно-східне і південно-західне (з журналу); В пам’яті постають особливості місцевої говірки (Є. Гуцало); Дослідник мріє на основі вивчення написів Софії та інших пам’яток Києва відтворити риси невідомого нам київського говору XI-XII століття (з журналу); [Гнат:] Знайомий голос і балачка чисто запорозька. Хто ти? (І. Карпенко-Карий).
ЧУ́ТКА[ЧУТКИ́] (повідомлення про когось, щось, звичайно ніким не підтверджене), ГО́ВІРрозм.,ГО́МІНрозм., ПРО́СЛУХрозм.,СЛИХзаст.,ПЕРЕ́КАЗИзаст.; ПОГОЛО́СКА, ПО́ГОЛОС, РО́ЗГОЛОС, ПОГОЛО́СОК (вістка, вірогідність якої не встановлено); ПЛІ́ТКА, СПЛІ́ТКА, ПО́ГОВІР, ПОГОВІ́РКАрозм.,СЛА́ВАрозм., ПО́СЛАВКАрозм.,СУД-ПЕРЕСУ́Д[СУДИ́ ТА ПЕРЕСУ́ДИ]розм.,ПЕРЕГУ́ДИрозм., ПЕРЕГУ́ДКАрозм., ЗВО́ДИ ТА ПЕРЕВО́ДИдіал., ОСУ́ДАдіал. (свідомо неправдива або викликана необізнаністю звістка); ШЕ́ПІТ, ШЕ́ПТИрозм. (перев. потаємні); БРЕ́ХНІ, ПОБРЕХЕ́НЬКИрозм. (навмисне викривлені вістки). Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала (І. Нечуй-Левицький); Той тиждень тільки і було говору та гомону, що за Колісника (Панас Мирний); Прослух між людьми пішов (переклад М. Рильського); Йшли страшні слихи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав упень панів (І. Нечуй-Левицький); Тривога обіймала село. Переказам не було кінця (М. Коцюбинський); Пущено було по місту поголоску, що сьогодні засідання суду - закрите (П. Колесник); Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо (К. Гордієнко); Вона вже мусить сама викрити своє ймення, і розголос про се доходить до властей (Леся Українка); Поліна любила переповідати плітки й анекдоти про знайомих (П. Загребельний); - Анеля! І ти можеш допустити на хвилю, що я буду вірити підлим спліткам? (І. Франко); Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір (Т. Шевченко); На цілий місяць дала [Мадярка] довгоязиким жінкам предмет для цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава про мене недобра біжить... Суд-пересуд... Але все те минає (романс); Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив (Марко Вовчок); Здавалося, що треба було б звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Дума б то [жінка] по старовині, щоб і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи: а тут їй зараз у рот і сіла жаба (Г. Квітка-Основ’яненко); Смерть не так страшная, як осуда людськая (П. Чубинський); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона "піймала"Порицького (Леся Українка); Насті вже давно хотілося провчити бабу, щоб по хатах брехень не розносила (Я. Качура); А добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський). - Пор. 1. пере́су́ди, повідо́млення.

Словник антонімів

МОВЧАТИ ГОВОРИТИ
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати.
Говоритьмовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчатиговорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~  мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говоритимовчати.
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко).  Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський)Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах).
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ