говоріння 1 значень

-1-
іменник середнього роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний говорі́ння  
родовий говорі́ння  
давальний говорі́нню  
знахідний говорі́ння  
орудний говорі́нням  
місцевий на/у говорі́нні, говорі́нню  
кличний говорі́ння*  

Словник антонімів

МОВЧАТИ ГОВОРИТИ
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати.
Говорить ~  мовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчати ~  говорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~  мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говорити ~  мовчати.
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко).  Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський).  Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах).
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний говорі́ння  
родовий говорі́ння  
давальний говорі́нню  
знахідний говорі́ння  
орудний говорі́нням  
місцевий на/у говорі́нні, говорі́нню  
кличний говорі́ння*  

Словник антонімів

МОВЧАТИ ГОВОРИТИ
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати.
Говорить ~  мовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчати ~  говорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~  мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говорити ~  мовчати.
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко).  Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський).  Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах).
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ