БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил.,МЧА́ТИпідсил.,МЧА́ТИСЯпідсил.,НЕСТИ́СЯпідсил.,ГНА́ТИпідсил. розм.,ГНА́ТИСЯпідсил. розм.,рідше,ЧЕСА́ТИпідсил. розм.,ЧУХРА́ТИпідсил. розм.,ШКВА́РИТИпідсил. розм.,ШПА́РИТИпідсил. розм.,МЕСТИ́підсил. розм.,рідше, МОТА́ТИперев. у наказ. сп., фам.І справді легко було на серці Катерини, коли бігла додому (Г. Хоткевич); Роман, охоплений радісними сподіванками, не йшов, а летів додому (М. Стельмах); З хати зразу вилітає вервечка босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (М. Стельмах); На базарі стояв крик, лемент ..Люди, як хвилі, носилися, мчались, торгувались, кричали (Панас Мирний); Перекупки бігли з своїми стільцями на руках і важкими клунками за спиною, поспішаючи зайняти місце, перепічайки неслися з хлібом, з бубликами (Панас Мирний); А Заяць [Заєць] жене, що має сили (І. Франко); - Бач, як мете [наймит] до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах). - Пор. 1. бі́гати, 1. побі́гти.

Ї́ХАТИ (про людей - пересуватися на якомусь із видів транспорту), ІТИ́[ЙТИ], КОТИ́ТИрозм.,ПОГАНЯ́ТИрозм.; МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, ГНА́ТИрозм.,ГНА́ТИСЯрозм.,МАЙНУВА́ТИдіал. (швидко); СКАКА́ТИ (на коні); ТРЮ́ХАТИрозм. (верхи, повільно); ПЕ́РТИфам. (на значну відстань). Їхав Кармель далі та все тільки оглядавсь на село Лани (Марко Вовчок); Мати Кібела Пишно в короні зубчатій по Фрігії іде в колісниці (М. Зеров); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом.. і котив далі (В. Кучер); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть, Треба далі поганяти, З дому ж виїхав давно (П. Дорошко); Він ["Запорожець"] мчав ґрунтовою дорогою поміж високою й густою пшеницею (І. Сочивець); З’їхавши на високий кряж, озирнувсь Кирило Тур, аж із-під гаю хтось мчиться навзаводи на сивому коні (П. Куліш); Він летів пишною каретою й насилу наздогнав Єремію (І. Нечуй-Левицький); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів (О. Довженко); Шляхом від Бахчисарая до Ак-мечеті гнав вершник шаленим галопом (О. Іваненко); - Скажи, коню, до кого це ви так нагло гнались? - До якоїсь чорнобривки Всю ніч майнували (Т. Шевченко); Скаче вершник по полю, не жаліє коня (С. Голованівський); Попереду верхи трюхав конем Василь Назарович Боженко (Ю. Смолич); Зараз бригада прибула сюди, на останній штурм. Цілу добу перли на повному газі, щоб встигнути... (О. Гончар).

ПЕРЕСЛІ́ДУВАТИкого, що (намагаючись наздогнати, захопити тощо); ГНА́ТИСЯ, ГОНИ́ТИСЯза ким, чим (стрімко); ГАНЯ́ТИСЯза ким, чим (в різних напрямках, не раз). Гетьман Потоцький на чолі війська переслідує Тараса (О. Довженко); Польські пани думали, що козаки втікають, і гнались за ними, що було сили (І. Нечуй-Левицький); За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш (прислів’я); Всі повибігали з хати, побрали дрючки та й давай ганятися за конякою (І. Нечуй-Левицький).

ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ[ПРИСПІША́ТИ], ХАПА́ТИСЯрозм., ШВИДКУВА́ТИрозм., ПОМИКА́ТИрозм., ША́МКАТИдіал., ПОСКОРЯ́ТИСЯдіал., ГАЛИ́ТИСЯдіал.; ГНА́ТИрозм., ГНА́ТИСЯрозм., БІ́ГТИрозм., ТРІПА́ТИфам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). - Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); - Майтеся гаразд! - крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, - хапайся дочку віддати! (прислів’я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, - так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало [кишіло], На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); - Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).

ХОТІ́ТИчого, з інфін., із спол. щоб і без додатка (мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чомусь), БАЖА́ТИ, ВОЛІ́ТИ, ТЯГТИ́СЯдо чого,ТЯГНУ́ТИСЯдо чого,ХТІ́ТИрозм.,ОХО́ТИТИСЯдо чого і з інфін., розм.,ВО́ЛИТИзаст., уроч.,РА́ЧИТИзаст.,БА́ГНУТИдіал.; ЖАДА́ТИчого, підсил.,ПРА́ГНУТИз інфін., до чого і чого, підсил., ПОРИВА́ТИСЯз інфін., до чого, підсил.,ГНА́ТИСЯза чим, розм. підсил.,ГОНИ́ТИСЯза чим, розм. підсил., ГАНЯ́ТИСЯза чим, розм. підсил., СТРИМІ́ТИдо чого, розм. підсил.,РЕ́ГНУТИз інфін., діал. підсил.,ЗМАГА́ТИдо чого, діал. підсил. (мати нестримне бажання до чогось, рішучість до дій). - Коли слабкіший спілкується з сильним, то він теж хоче бути сильним, прагне бути схожим на свого товариша (Є. Гуцало); Вчитися!О, цього бажала вся душа його, до цього поривалася вся істота його! (Б. Грінченко); Юрко вже волів не снідати, лиш аби до хати не йти (Лесь Мартович); Уже пекучий день настав.. Робилось душно, - я жадав, Щоб де під деревом спочити (Я. Щоголів); - Я пригадую, якми, селянські хлопці й дівчата, тяглися до освіти (І. Цюпа); О, хтів би я всі мови знать, Усі країни облітать (М. Рильський); Та [дівчина] не плила б такою павою: не охотилась іти за Василя (Ганна Барвінок); Діти, про вас перед смертю своєю Думав отець ваш і волив тоді Порівну вас наділити землею (Д. Павличко); Аж регне заміж, та ніхто не свата (прислів’я). - Пор. 1. захоті́ти.