ЗНУЩА́ТИСЯ (заподіювати муки, страждання кому-небудь),ГЛУМИ́ТИСЯ, НАГЛУМЛЯ́ТИСЯ, НІ́ВЕЧИТИ, ПОТИРА́ТИрозм.,ВЕРЕДУВА́ТИзаст., ЗБИТКУВА́ТИСЯдіал.,ЗБИТКУВА́ТИдіал.,ПОНЕВІРЯ́ТИдіал.,ЗГНУЩА́ТИСЯрідко,ПОТУРА́ТИрозм. рідко.- Присилували нелюди дівчину. Били до півсмерті. Коси рвали.. Замкнули у ванькирі і знущались, як кати. Кажуть, праву руку старий із Карпом їй викрутили (М. Стельмах); Дивлюсь я - тане, тане моя Одарка, як воскова свічечка.. Чого вже пані їй не робить, як не глумиться - мовчить; тільки часом тихесенько очиці на неї зведе (Марко Вовчок); До часу над слабим, хто дужчий, вередує (П. Гулак-Артемовський); - Панщина - то таке, що люди робили панам задармо, а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні льохи та й били, що аж кров лилась (Н. Кобринська); А як будуть вас багачі збиткувати та днями їсти не давати, то позакусюйте зуби й лише терпіть, заки повиростаєте та вберетесь у силу (П. Козланюк); Тяжко плакала Ганнуся, І не знала, за що, За що́ мати згнущається, лає, проклинає (Т. Шевченко).

НАСМІХА́ТИСЯз кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об’єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИрозм., КПИ́ТИСЯрозм. рідше;ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИрідше,ОБСМІ́ЮВАТИрозм. рідше (кого, що - виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИзневажл.,СКА́ЛИТИСЯзневажл., ГИГИ́КАТИрозм., ХИХИ́КАТИ[ХІХІ́КАТИ]розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ[ПІДСМІ́ХУВАТИСЯрідше], ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯрозм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в’їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИбез додатка, розм. (злісно, в’їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). [Ганя:] З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене - "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують - Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); - Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? - кепкує Уляна (М. Стельмах); - І я був би вельми улещений, - кпив далі підпоручик, - коли б ви.. згодились.. стати моїм ад’ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); - На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! - долинуло з іншого боку (П. Кочура); - Тебе, Гнате, постав на перехресті - німці нізащо не підійдуть. - А ти не скалься (Григорій Тютюнник); - Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, - гигикав бородань. - Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається [Данило] з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: - Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); - А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, - іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); - Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка - два вершка, - продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); - Бе-ме-ме та й годі! - зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). - Пор. ви́сміяти.

ОСКВЕРНИ́ТИ (порушити чистоту, святість чого-небудь; поставитися до чогось високого, святого неналежним чином, принизливо), НАРУГА́ТИСЯз чого, над чим,ПОГЛУМИ́ТИСЯз чого, над чим,ОПОГА́НИТИ, СПОГА́НИТИрозм.,ЗАПОГА́НИТИрозм.,ОМЕРЗИ́ТИзаст. - Недок.: оскверня́ти, скверни́тикнижн., застглуми́тися, опога́нювати, спога́нювати, пога́нити, запога́нювати, плюга́витирідко. [Ярослав:] Де буде мир! І Богом я клянусь, Що кожного вразить моя сокира, Хто збаламутить Київ наш і Русь, Хто осквернить насильством справу миру (І. Кочерга); - Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою? Пропадай шабля, пропадай і голова!Прощай, безщасна Україно! - і кинув об землю свою шаблю (П. Куліш); - ..Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім’я Лемішок... (І. Нечуй-Левицький); Дійшла чутка, що поглумилися над могилами наших моряків у Норвегії (В. Логвиненко); Усе злочинний вік споганив: шлюб, сім’ю... Посіяв всюди він мерзоту і трутизну (М. Зеров); Люде, род лукавий, Господнюю святую славу Розтлили - і чужим богам Пожерли жертви, омерзили І Пресвятого, горе вам! (Т. Шевченко).