-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | глузува́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | глузу́ймо |
2 особа | глузу́й | глузу́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | глузува́тиму | глузува́тимемо, глузува́тимем |
2 особа | глузува́тимеш | глузува́тимете |
3 особа | глузува́тиме | глузува́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | глузу́ю | глузу́ємо, глузу́єм |
2 особа | глузу́єш | глузу́єте |
3 особа | глузу́є | глузу́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
глузу́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | глузува́в | глузува́ли |
жін. р. | глузува́ла |
сер. р. | глузува́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
глузува́вши |
Словник синонімів
НАСМІХА́ТИСЯ з кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об’єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИ розм., КПИ́ТИСЯ розм. рідше; ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИ рідше, ОБСМІ́ЮВАТИ розм. рідше (кого, що - виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИ зневажл., СКА́ЛИТИСЯ зневажл., ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ [ХІХІ́КАТИ] розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ [ПІДСМІ́ХУВАТИСЯ рідше], ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯ розм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в’їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИ без додатка, розм. (злісно, в’їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). [Ганя:] З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене - "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують - Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); - Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? - кепкує Уляна (М. Стельмах); - І я був би вельми улещений, - кпив далі підпоручик, - коли б ви.. згодились.. стати моїм ад’ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); - На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! - долинуло з іншого боку (П. Кочура); - Тебе, Гнате, постав на перехресті - німці нізащо не підійдуть. - А ти не скалься (Григорій Тютюнник); - Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, - гигикав бородань. - Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається [Данило] з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: - Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); - А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, - іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); - Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка - два вершка, - продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); - Бе-ме-ме та й годі! - зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). - Пор. ви́сміяти.