ГЛЯ́НУТИ, ПОГЛЯ́НУТИ, ПОДИВИ́ТИСЯ, ЗИ́РКНУТИ, СПОГЛЯ́НУТИрідше,ЗГЛЯ́НУТИрідше,ЗИРНУ́ТИрідше,ЛУ́ПНУТИфам., ГЛИ́ПНУТИдіал.,ПОГЛИ́ПНУТИдіал.;БЛИ́МНУТИ, БЛИ́СНУТИ, ЗБЛИ́СНУТИ, БЛИ́КНУТИ (перев. зі сл. очима, оком, поглядом). Гляньте, хлопці! Сонце підвелося!.. (В. Сосюра); Погляну я в теє віконце (Леся Українка); Хочеться хоч подивиться На свій край на милий (Т. Шевченко); Катря од печі зиркнула раз - сидять [Юхим і Цигуля], понасуплювались і мовчать, потім глянула вдруге (А. Головко); Повернулася [Катря] додому ік вечору така, що батько споглянув, та й поспитав у неї, де була (Марко Вовчок); Леся, зглянувши на матір, похитала головою (П. Куліш); Дід Маркіян скоса, пильно зирнув на Валю (С. Васильченко); Пройшов [матрос] повз самого вартового. Той лупнув на нього байдуже (І. Микитенко); Микола поглянув на стелю, глипнув в один кут і в другий (Лесь Мартович); Василь.. збоку поглипнув на сина, крадькома, несміливо (І. Франко); Варвара Григорівна злісно блимнула поглядом на чоловіка (М. Стельмах); Василина блиснула круглими карими очима і знов спустила вії на щоки (І. Нечуй-Левицький); - В мене є пропозиція, - зблиснула оченятами Марися Павлівна, - давайте назвем [табір].. "Бригантина" (О. Гончар); Яків понуро бликнув очима на батька (Панас Мирний). - Пор. 1. диви́тися.