ГЛЕК (висока кругла посудина, розширена донизу), ГЛЕ́ЧИК, ДЗБАН[ЗБАНрозм.], ДЗБА́НОК[ЗБА́НОКрозм.], ДЖБАН[ЖБАНрозм.], ЖБА́НОКрозм., ГЛАДИ́ШКАрозм., КУ́ХВАзаст.,ГЛАДУ́ЩИКдіал.,ГЛАДУ́Ндіал.Марія Встала та й пішла З глеком по воду до криниці (Т. Шевченко); Килина подала вечерю на стіл - хліба й молока глечик (А. Головко); А який квас пили ми із скляних дзбанів! (Д. Бедзик); Хтось подав йому горнятко з кашею, ще хтось сунув збан із питвом (П. Загребельний); Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом (М. Рильський); На вікні у Зоні помітила Леся білий фарфоровий збанок (Ірина Вільде); Підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбана (Ганна Барвінок); Дістав [Черевань] із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що то вже за приукрашений! (П. Куліш); -Харчів покладіть.. В мою полотняну торбинку: Червоного жбанок старого вина Та білого хліба скоринку (Л. Первомайський); Приносять інколи йому з бідняцьких дворів то кисляку гладишку, то кружок сиру (М. Стельмах); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); Лежав [Нюх], мов пень, на постелі.. й кварту за квартою дудлив сметану з гладущика (П. Козланюк); Зоя залізла до комори шукати межи гладунами відповідного кисляку на вечерю (О. Кобилянська).

ТОВСТУ́Нрозм. (товстий, повний чоловік), ТОВСТЮ́Хрозм.,ГЛАДУ́Нрозм., ПУХТІ́Йрозм., ПАЦЮ́Кзневажл.; ЧЕРЕВА́НЬрозм., ПУЗА́НЬ[ПУЗА́Н]розм. (чоловік з великим животом); ОПЕ́ЦЬОКрозм. (про дитину). Тугай, як пружина, підтягнутий, він страшенно не любив товстунів, флегматиків, вайлуватих тугодумів (Д. Ткач); Сафигін не сказав ні слова привіту, і Андрій зрозумів, що цей товстюх.. зовсім не для того сюди приїхав (І. Багряний); - Рятуйте, люди, хто в Бога вірує... Рятуйте, християни... потопаю... - На здоров’ячко, гладуне, - крізь зуби процідив Мар’ян (М. Стельмах); Незабаром прийшов якийсь пан-черевань, і стали вони удвох із панією радитись (Марко Вовчок); - Ат, одчепись! Їздила до того пузана, до благочинного, - лаятись за наймичку (І. Нечуй-Левицький).

ГЛЕК (висока кругла посудина, розширена донизу), ГЛЕ́ЧИК, ДЗБАН[ЗБАНрозм.], ДЗБА́НОК[ЗБА́НОКрозм.], ДЖБАН[ЖБАНрозм.], ЖБА́НОКрозм., ГЛАДИ́ШКАрозм., КУ́ХВАзаст.,ГЛАДУ́ЩИКдіал.,ГЛАДУ́Ндіал.Марія Встала та й пішла З глеком по воду до криниці (Т. Шевченко); Килина подала вечерю на стіл - хліба й молока глечик (А. Головко); А який квас пили ми із скляних дзбанів! (Д. Бедзик); Хтось подав йому горнятко з кашею, ще хтось сунув збан із питвом (П. Загребельний); Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом (М. Рильський); На вікні у Зоні помітила Леся білий фарфоровий збанок (Ірина Вільде); Підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбана (Ганна Барвінок); Дістав [Черевань] із полички жбан, прехимерно з срібла вилитий і що то вже за приукрашений! (П. Куліш); -Харчів покладіть.. В мою полотняну торбинку: Червоного жбанок старого вина Та білого хліба скоринку (Л. Первомайський); Приносять інколи йому з бідняцьких дворів то кисляку гладишку, то кружок сиру (М. Стельмах); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); Лежав [Нюх], мов пень, на постелі.. й кварту за квартою дудлив сметану з гладущика (П. Козланюк); Зоя залізла до комори шукати межи гладунами відповідного кисляку на вечерю (О. Кобилянська).

ТОВСТУ́Нрозм. (товстий, повний чоловік), ТОВСТЮ́Хрозм.,ГЛАДУ́Нрозм., ПУХТІ́Йрозм., ПАЦЮ́Кзневажл.; ЧЕРЕВА́НЬрозм., ПУЗА́НЬ[ПУЗА́Н]розм. (чоловік з великим животом); ОПЕ́ЦЬОКрозм. (про дитину). Тугай, як пружина, підтягнутий, він страшенно не любив товстунів, флегматиків, вайлуватих тугодумів (Д. Ткач); Сафигін не сказав ні слова привіту, і Андрій зрозумів, що цей товстюх.. зовсім не для того сюди приїхав (І. Багряний); - Рятуйте, люди, хто в Бога вірує... Рятуйте, християни... потопаю... - На здоров’ячко, гладуне, - крізь зуби процідив Мар’ян (М. Стельмах); Незабаром прийшов якийсь пан-черевань, і стали вони удвох із панією радитись (Марко Вовчок); - Ат, одчепись! Їздила до того пузана, до благочинного, - лаятись за наймичку (І. Нечуй-Левицький).