ПІДКИДА́ТИ[ПІДКИ́ДУВАТИрідко] (різко кидати або піднімати вгору); ЧУКИ́КАТИрозм., ЧУ́КАТИрозм., ГУ́ЦАТИрозм., ГУЦИ́КАТИрозм., ГЕ́ЦАТИ[ГИ́ЦАТИрідко] розм. (перев. дитину на руках або колінах). - Док.: підки́нути, гу́цнути, ге́цнути[ги́цнути]. Підкидав [легінь] топірчик високо вверх і ловив (Г. Хоткевич); Червоно-жовту і масну, як сир, Він голову підкидує відразу, Щось зжовує, неначе слинить фразу (М. Бажан); Вона висмикнула дитину з рук Шмалька й почала її чукикати (С. Чорнобривець); Олексій Федотович чукав на руках малого Олеся (В. Речмедін); Вона то гуцала його, то плескала по круглих щоках руками (Панас Мирний); Взяла [Люба] дитину з невмілих рук молодиці і почала її гуцикати (М. Стельмах); Якийсь заводіяка, заграючи з молодою матір’ю, бере її пикатого синка і гецає на руках (Ю. Яновський).