БУ́ХНУТИкого-що і ким-чим, розм. (поставити, покласти що-небудь недбалим, різким рухом або впустити що-небудь з глухим звуком, шумом, гуркотом), ГЕ́ПНУТИрозм., ГРИ́МНУТИким-чим, розм., БРЯ́ЗНУТИпідсил. розм., БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИ кого-що, підсил. розм., ХРЯ́ПНУТИким-чим, підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИким-чим, підсил. розм.Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері, бухнув у ночви мерзлу рибу (Григорій Тютюнник); Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (К. Гордієнко); [Мирон:] Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (О. Корнійчук); Марусяк скочив із посліднього каменя, брякнув бордюжком об землю (Г. Хоткевич); Артур хряпнув перед Софроном каскою (А. Хорунжий); - От вам і гостинець! Я ж казав, що нам більше не їздити до цієї панни, - крикнув погонич і хрьопнув гарбузом об землю (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 1. ки́нути.

БУ́ХНУТИСЯрозм. (важко, з силою, з розгону або з глухим звуком, шумом, гуркотом упасти), БУ́ХНУТИрозм., БА́ХНУТИСЯрозм., БЕ́ХНУТИрозм., БЕ́ХНУТИСЯрозм., ГРИ́МНУТИСЯрозм., ГРИ́МНУТИрозм., ГРЮ́КНУТИСЯрозм., ГРЯ́КНУТИСЯрозм., ГЕ́ПНУТИСЯрозм., ГЕ́ПНУТИрозм., ГУ́ПНУТИ, ГУНУ́ТИрозм., БАБА́ХНУТИСЯпідсил., розм.,БАБА́ХНУТИпідсил. розм.,БЕБЕ́ХНУТИСЯпідсил. розм.,БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм.,БРИ́ЗНУТИпідсил. розм.,БРИ́ЗНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́ЗНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́ЗНУТИпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИСЯпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИпідсил. розм.,ТАРА́ХНУТИСЯ[ТРА́ХНУТИСЯ]підсил. розм.,ТОРО́ХНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЯ́ПНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЯ́ПНУТИпідсил. розм.,ХРЯ́СНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЬО́ПНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЬО́ПНУТИпідсил. розм.,ШЕЛЕ́ПНУТИдіал.,ШЕЛЕ́ПНУТИСЯдіал. - Недок.: бу́хатися, ба́хатися, ге́патися, ге́пати, гу́пати, хря́пати, хрьо́пати. Він.. повернувся в барак і, як ходив, так і бухнувся на койку, не роздягаючись (Г. Коцюба); Пан Никодим бухнув перед нею на коліна і заплакав (П. Колесник); І з височини триповерхового будинку бахнулася вона на стос дров біля чорного ходу (З. Тулуб); Сень виловчився, засвоїв котячу хватку, ринув на дужого німця, ..і той бехнувся, мов тугий мішок (К. Гордієнко); Машина спочатку якось повільно перекинулася, несучись по інерції в провалля. Потім гримнулася з кручі, але не загорілася (І. Ле); Як лежу, то все б, здається, узяла і зробила, а підіймуся, так і гримну... (Панас Мирний); Уляна не вдержалась і прямо як стояла, так грюкнулась на гузир, страшенно завивши (Панас Мирний); Вже в кінці коридора Ярослав, заворонившись, перечепився одразу обома ногами і гепнувся на цементову долівку (Ю. Мушкетик); Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Остап Вишня); На долівку часто гупало важке каміння (Г. Епік); Слідом гунула, одколовшись од берега, велика брила рудої землі (П. Колесник); [Іван:] Тут я, як побачив на собі кров, так як стояв, так і бабахнув об землю... (М. Кропивницький); Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (О. Стороженко); Як тільки вийшла Маруся, вона встала, вийшла і знов бебехнула на ліжко (І. Нечуй-Левицький); Так і бризнулась вона губернаторові до ніг (Г. Квітка-Основ’яненко); За цим випала чиясь цеберка з рук, брязнулась об камінь (Д. Бедзик); Генерал фон дер Крок спершу витріщив очі, потім хотів розсердитись і посміхнутися разом, але тут же раптом брязнув навзнак (П. Панч); Молоденький чортик, що його випустили святами пожирувати, з радощів брякнувся прямо в кучугуру снігу (С. Васильченко); Вакула рвонувся, пхнув його куксами у живіт - Гречка не вдержав - і Вакула брякнув долі (Ю. Смолич); Романюка важко брьохнувся, розпластався на кризі (О. Гончар); Із каменем на шиї Мусій брьохнув з берега, його потягла вглиб течія (Ю. Яновський); Акордеон випорснув у нього з рук і з зойком трахнувся об підлогу (О. Гончар); І як стусону у ворота раз, удруге, та так їх з петлями з прогоничем і випер, та вкупі з ними і сам хряпнувся якраз на самого сатану і всю чортову старшину (О. Стороженко); Захлинулась гармонія в руках рябого, потім дико рявкнула і хряснулась об підлогу (Ю. Збанацький); Вона затрусилась і упустила тарілку на поміст. Тарілка хрьопнула й розбилась (І. Нечуй-Левицький). - Пор. I. 1. упа́сти.

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИпідсил.,СТУКОТІ́ТИ підсил.,ГРЮ́КАТИ підсил.,ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИрозм.,ТУТУ́КАТИ підсил. розм.,ТЮ́КАТИрозм., КО́ВТАТИдіал.;ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИрозм.,БУБОНІ́ТИрозм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИпідсил. розм.,ТОКОТА́ТИ[ТОКОТІ́ТИ] діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИпідсил. розм., ГЕ́ПАТИрозм.,БА́ХКАТИрозм.,БА́ХАТИрідше, БАБА́ХКАТИрозм.,БАБА́ХАТИрідше, ГА́ХКАТИрозм.,ГАМСЕЛИ́ТИфам.,ТРА́ХКАТИрозм.,ТРАХКОТІ́ТИпідсил. розм.,ТАРА́ХКАТИрозм.,ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]підсил. розм., ТОРО́ХКАТИрозм.,ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИрозм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ] (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). - Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався [єпископ] перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; - Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); - Ти пустопорожній фантазер! - рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). - Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.

УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.

БУ́ХНУТИкого-що і ким-чим, розм. (поставити, покласти що-небудь недбалим, різким рухом або впустити що-небудь з глухим звуком, шумом, гуркотом), ГЕ́ПНУТИрозм., ГРИ́МНУТИким-чим, розм., БРЯ́ЗНУТИпідсил. розм., БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИ кого-що, підсил. розм., ХРЯ́ПНУТИким-чим, підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИким-чим, підсил. розм.Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері, бухнув у ночви мерзлу рибу (Григорій Тютюнник); Морозів Василь приніс у сіряку снігову бабу і гепнув її серед хати (К. Гордієнко); [Мирон:] Брат одним блюдом так брязнув об долівку, що тільки іскри полетіли (О. Корнійчук); Марусяк скочив із посліднього каменя, брякнув бордюжком об землю (Г. Хоткевич); Артур хряпнув перед Софроном каскою (А. Хорунжий); - От вам і гостинець! Я ж казав, що нам більше не їздити до цієї панни, - крикнув погонич і хрьопнув гарбузом об землю (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 1. ки́нути.

БУ́ХНУТИСЯрозм. (важко, з силою, з розгону або з глухим звуком, шумом, гуркотом упасти), БУ́ХНУТИрозм., БА́ХНУТИСЯрозм., БЕ́ХНУТИрозм., БЕ́ХНУТИСЯрозм., ГРИ́МНУТИСЯрозм., ГРИ́МНУТИрозм., ГРЮ́КНУТИСЯрозм., ГРЯ́КНУТИСЯрозм., ГЕ́ПНУТИСЯрозм., ГЕ́ПНУТИрозм., ГУ́ПНУТИ, ГУНУ́ТИрозм., БАБА́ХНУТИСЯпідсил., розм.,БАБА́ХНУТИпідсил. розм.,БЕБЕ́ХНУТИСЯпідсил. розм.,БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм.,БРИ́ЗНУТИпідсил. розм.,БРИ́ЗНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́ЗНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́ЗНУТИпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИСЯпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИпідсил. розм.,ТАРА́ХНУТИСЯ[ТРА́ХНУТИСЯ]підсил. розм.,ТОРО́ХНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЯ́ПНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЯ́ПНУТИпідсил. розм.,ХРЯ́СНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЬО́ПНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЬО́ПНУТИпідсил. розм.,ШЕЛЕ́ПНУТИдіал.,ШЕЛЕ́ПНУТИСЯдіал. - Недок.: бу́хатися, ба́хатися, ге́патися, ге́пати, гу́пати, хря́пати, хрьо́пати. Він.. повернувся в барак і, як ходив, так і бухнувся на койку, не роздягаючись (Г. Коцюба); Пан Никодим бухнув перед нею на коліна і заплакав (П. Колесник); І з височини триповерхового будинку бахнулася вона на стос дров біля чорного ходу (З. Тулуб); Сень виловчився, засвоїв котячу хватку, ринув на дужого німця, ..і той бехнувся, мов тугий мішок (К. Гордієнко); Машина спочатку якось повільно перекинулася, несучись по інерції в провалля. Потім гримнулася з кручі, але не загорілася (І. Ле); Як лежу, то все б, здається, узяла і зробила, а підіймуся, так і гримну... (Панас Мирний); Уляна не вдержалась і прямо як стояла, так грюкнулась на гузир, страшенно завивши (Панас Мирний); Вже в кінці коридора Ярослав, заворонившись, перечепився одразу обома ногами і гепнувся на цементову долівку (Ю. Мушкетик); Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Остап Вишня); На долівку часто гупало важке каміння (Г. Епік); Слідом гунула, одколовшись од берега, велика брила рудої землі (П. Колесник); [Іван:] Тут я, як побачив на собі кров, так як стояв, так і бабахнув об землю... (М. Кропивницький); Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (О. Стороженко); Як тільки вийшла Маруся, вона встала, вийшла і знов бебехнула на ліжко (І. Нечуй-Левицький); Так і бризнулась вона губернаторові до ніг (Г. Квітка-Основ’яненко); За цим випала чиясь цеберка з рук, брязнулась об камінь (Д. Бедзик); Генерал фон дер Крок спершу витріщив очі, потім хотів розсердитись і посміхнутися разом, але тут же раптом брязнув навзнак (П. Панч); Молоденький чортик, що його випустили святами пожирувати, з радощів брякнувся прямо в кучугуру снігу (С. Васильченко); Вакула рвонувся, пхнув його куксами у живіт - Гречка не вдержав - і Вакула брякнув долі (Ю. Смолич); Романюка важко брьохнувся, розпластався на кризі (О. Гончар); Із каменем на шиї Мусій брьохнув з берега, його потягла вглиб течія (Ю. Яновський); Акордеон випорснув у нього з рук і з зойком трахнувся об підлогу (О. Гончар); І як стусону у ворота раз, удруге, та так їх з петлями з прогоничем і випер, та вкупі з ними і сам хряпнувся якраз на самого сатану і всю чортову старшину (О. Стороженко); Захлинулась гармонія в руках рябого, потім дико рявкнула і хряснулась об підлогу (Ю. Збанацький); Вона затрусилась і упустила тарілку на поміст. Тарілка хрьопнула й розбилась (І. Нечуй-Левицький). - Пор. I. 1. упа́сти.

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИпідсил.,СТУКОТІ́ТИ підсил.,ГРЮ́КАТИ підсил.,ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИрозм.,ТУТУ́КАТИ підсил. розм.,ТЮ́КАТИрозм., КО́ВТАТИдіал.;ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИрозм.,БУБОНІ́ТИрозм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИпідсил. розм.,ТОКОТА́ТИ[ТОКОТІ́ТИ] діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИпідсил. розм., ГЕ́ПАТИрозм.,БА́ХКАТИрозм.,БА́ХАТИрідше, БАБА́ХКАТИрозм.,БАБА́ХАТИрідше, ГА́ХКАТИрозм.,ГАМСЕЛИ́ТИфам.,ТРА́ХКАТИрозм.,ТРАХКОТІ́ТИпідсил. розм.,ТАРА́ХКАТИрозм.,ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]підсил. розм., ТОРО́ХКАТИрозм.,ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИрозм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ] (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). - Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався [єпископ] перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; - Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); - Ти пустопорожній фантазер! - рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). - Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.

УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.