ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ[ІЗГАСА́ТИ], ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ[ВТУХА́ТИ], ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ[ДОГОРА́ТИ], ЗГОРЯ́ТИ[ЗГОРА́ТИ] (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). - Док.: зга́снути[ізга́снути], зага́снути, пога́снути, уга́снути[вга́снути], дога́снути, погаси́тися, згаси́тисярідкопоту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути[вту́хнути], прига́снути, приту́хнути, приту́хтирозм.догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів’я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум’я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути - смолоскипи (Ю. Смолич).

ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. - переставати чутися, лунати),СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ[УТИХА́ТИ], ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ[ТИ́ХШАТИ], СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ[ВЩУХА́ТИ], ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ[УГАСА́ТИ], ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). - Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути[ути́хнути], поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути[вщу́хнути], заглу́хнути, зга́снути, вга́снути[уга́снути], пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б’ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров’ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).

СЛА́БНУТИ (про почуття, переживання, пристрасті і т. ін. - ставати слабшим, втрачати силу), СЛА́БШАТИ, СЛАБІТИ, СЛАБІ́ШАТИ, ТАМУВА́ТИСЯ, УГАМО́ВУВАТИСЯ[ВГАМО́ВУВАТИСЯ], УТИ́ШУВАТИСЯ[ВТИ́ШУВАТИСЯ], УТИША́ТИСЯ[ВТИША́ТИСЯ], УТИХОМИ́РЮВАТИСЯ[ВТИХОМИ́РЮВАТИСЯ], МЕ́РХНУТИ, МЕ́РХТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРОЧАХА́ТИ, ВИЧАХА́ТИ. - Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бшати, послабі́шати, угамува́тися[вгамува́тися], ути́шитися[вти́шитися], утихоми́ритися[втихоми́ритися], поме́рхнути, поме́рхти, приме́рхнути[приме́рхти], приме́ркнути, приме́ркти, зга́снути, прига́снути, проча́хнути, прочахти, вичахнути[вичахти]. І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристрасті тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко); З упливом часу всі ті давні урази і кривди не тамуються (Марко Вовчок); Туга у серці досі не втишилась... (Уляна Кравченко); Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Панас Мирний); [Річард:] Ні, ще не зникли [мрії], хоч примеркли трохи (Леся Українка); Ще та цілюща любов не згасала І, поки світ сонця, не згасне вона (І. Манжура); Начальницький настрій осаула поволі вичахав (І. Ле). - Пор. 2. холо́нути.

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ[МЕ́РКТИ], МЕ́РХНУТИ[МЕ́РХТИ], БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). - Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути[поме́ркти], поме́рхнути[поме́рхти], зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути[приме́ркти], приме́рхнути[приме́рхти], притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). - Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.

УМЕ́РТИ[ВМЕ́РТИ] (про людину - перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́заст.,ПЕРЕСТА́ВИТИСЯзаст.,ВИ́ТЯГТИСЯрозм.,КІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКАПУ́СТИТИСЯрозм.,СКАПУ́ТИТИСЯрозм.,ДІЙТИ́розм.,ОДУБІ́ТИзневажл.,ОДУБИ́ТИСЯзневажл.,ОДУ́БНУТИзневажл.,ОДУ́БТИзневажл. рідко,ҐИ́ҐНУТИвульг.,ВІДУМЕ́РТИдіал.,ЛУ́НУТИдіал.,СКАПА́РИТИСЯдіал.;ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИрозм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). - Недок.: умира́ти[вмира́ти], помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти[догора́ти], згоряти[згорати], до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла [мати] неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); - Ти ще скапустишся у мене! - Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п’яний і одубів (Г. Квітка-Основ’яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); - Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); - Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів’яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); [Семен:] Я думав, що тебе... [Микита:] Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); - Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).

ХОЛО́НУТИ (про почуття, переживання і т. ін. - стаючи слабшим за силою, зникати), ГА́СНУТИ, ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, ОСТИГА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ[ВЛЯГА́ТИСЯ]. - Док.: захоло́нути, прохоло́нути[прохоло́ти], зага́снути, пога́снути, ости́гнути[ости́гти], улягти́ся[влягти́ся]. Немає місця мріям-снам, І почуття в душі холоне (Л. Дмитерко); Жаль мені, що сей порив погасне, Як гасне все в душі невільничій у нас (Леся Українка); Любов, що жевріла колись, Загасла вже давно (пісня); А як стала вже ніч погасати, почув, що гасилося й моє з нею почуття... Погасало - це вже я бачив (С. Васильченко); Злість, що кипіла в ньому на Олексу, поволі остигає (Ірина Вільде); Збудження почало улягатися (А. Хижняк); Тривога влягалася (Я. Качура). - Пор. 3. сла́бнути.