ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ[ПРИСПІША́ТИ], ХАПА́ТИСЯрозм., ШВИДКУВА́ТИрозм., ПОМИКА́ТИрозм., ША́МКАТИдіал., ПОСКОРЯ́ТИСЯдіал., ГАЛИ́ТИСЯдіал.; ГНА́ТИрозм., ГНА́ТИСЯрозм., БІ́ГТИрозм., ТРІПА́ТИфам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). - Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); - Майтеся гаразд! - крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, - хапайся дочку віддати! (прислів’я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, - так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало [кишіло], На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); - Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).

ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ[ПРИСПІША́ТИ], ХАПА́ТИСЯрозм., ШВИДКУВА́ТИрозм., ПОМИКА́ТИрозм., ША́МКАТИдіал., ПОСКОРЯ́ТИСЯдіал., ГАЛИ́ТИСЯдіал.; ГНА́ТИрозм., ГНА́ТИСЯрозм., БІ́ГТИрозм., ТРІПА́ТИфам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). - Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); - Майтеся гаразд! - крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, - хапайся дочку віддати! (прислів’я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, - так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало [кишіло], На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); - Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).