ві́тер у голові́ [гра́є (ві́є, сви́ще, посви́стує і т. ін.)] у кого, чиїй. Хто-небудь легковажний, несерйозний. — Ти добре прочесала жевжиків,— озвалася Майя.— Влучно сказала — жевжики! Це такі, у кого в голові вітер віє! (А. Хижняк); Ні, такі діти не беруть близько до серця її турбот про рідне гніздо. Одне мале, а друге молоде, ще вітер посвистує в їхніх головах (М. Стельмах); // без додатка. Легковажний, несерйозний. А парубки тії — сказано, вітер в голові, молодії — вибрали десь музики і повели молодих по селу (Марко Вовчок); Так що же це він? Хизувався, як хлоп’як? А чи ще вітер у голові грає, і він просто вигадує? (В. Козаченко); — Ти ж у мене виріс під стелі, а в голові ще вітер віє (Ю. Збанацький). бага́то ві́тру [в голові́]. Видно вухатого, що в його вітру багато (Укр.. присл..); — Вітру у тебе в голові багато,— казала Ганна Сильвестрівна (І. Сенченко). з вітерце́м у голові́. — Така жінка може дуже подобатися. Ви рвійна, рішуча, примхлива, з завихреннями. — З вітерцем у голові? — Ні... ексцентрична (Ю. Мушкетик).