ПОВІ́РЕНИЙім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОРзаст.Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома (Панас Мирний); - Як смієш, рабе поганий, підносити руку на повірника його достойності? (Юліан Опільський); Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця до тютюну (Н. Кобринська); Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (З. Тулуб).

ПОВІ́РЕНИЙім. (особа, уповноважена іншою особою чи установою, колективом діяти за їх дорученням і від їхнього імені), ПОВІ́РНИК, ВІ́РНИК, ПРОКУРА́ТОРзаст.Шкода, що йому, яко повіреному, доводиться більше бігати по усіх усюдах, ніж сидіти дома (Панас Мирний); - Як смієш, рабе поганий, підносити руку на повірника його достойності? (Юліан Опільський); Катруся змовилася з вірником багатого буковинського купця до тютюну (Н. Кобринська); Він ішов з улюбленим прокуратором, відомим крючкодером, що не раз виплутував грізного феодала від різних відповідальностей перед королівським судом (З. Тулуб).