вінчати 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив вінча́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   вінча́ймо
2 особа вінча́й вінча́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа вінча́тиму вінча́тимемо, вінча́тимем
2 особа вінча́тимеш вінча́тимете
3 особа вінча́тиме вінча́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа вінча́ю вінча́ємо, вінча́єм
2 особа вінча́єш вінча́єте
3 особа вінча́є вінча́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
вінча́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. вінча́в вінча́ли
жін. р. вінча́ла
сер. р. вінча́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
ві́нчаний
Безособова форма
ві́нчано
Дієприслівник
вінча́вши

Словник синонімів

ЗАКВІ́ТЧУВАТИ (прикрашати квітами, зіллям), КВІТЧА́ТИ, УКВІ́ТЧУВАТИ, ЗАМА́ЮВАТИ, МА́ЇТИдіал.; ЗАКОСИ́ЧУВАТИ, ЗАТИКА́ТИзаст. (волосся або головний убір); УВІ́НЧУВАТИ, ВІНЧА́ТИпоет. (вінком). - Док.: заквітча́ти, уквітча́ти, замаї́ти, зама́яти, закоси́чити, зати́кати, увінча́ти. Щовечора вона надівала на голову червону стрічку, заквітчувала голову квітками та барвінком (І. Нечуй-Левицький); Франка й собі призналася, як її кохає Іван, ..як квітами квітчав її коси (С. Чорнобривець); І кожну картку уквітчала Фрося із чорнобривців сплетеним вінком (М. Бажан); Спрадавна вербену вважали чудодійною. В сиву давнину служителі релігійного культу замаювали нею олтарі під час жертвоприношень (з журналу); Життя одному квіттям все маїть, а терням треться до грудей другого (Уляна Кравченко); Він зриває квітку та закосичує нею кресаню (М. Коцюбинський); Та й вирвемо квіточку зелененьку, та й затичем Марусю молоденьку (Словник Б. Грінченка); Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра... (О. Гончар). - Пор. 1. прикраша́ти.
КОРОНУВА́ТИ, ВІНЧА́ТИзаст.Оповістили, що король буде коронувати Цецілію другого дня в соборі святого Яна (І. Нечуй-Левицький); Ми тебе на державу вінчали (Леся Українка).
ОДРУЖИ́ТИз ким, на кому і без додатка (з’єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИкого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИрозм., ОБКРУТИ́ТИрозм.[ОКРУТИ́ТИрозм.], ПОДРУЖИ́ТИрозм.,ЗАШЛЮ́БИТИзаст.,ОПЕНЬГА́ТИдіал.;ОЖЕНИ́ТИ, ПОЖЕНИ́ТИ (парубка, чоловіка); ВИ́ДАТИ (дівчину, жінку); ПОВІНЧА́ТИ, ОБВІНЧА́ТИ (здійснюючи церковний обряд); ОБРУЧИ́ТИ (одягнувши молодим обручки). - Недок.: одру́жувати, поє́днувати, парува́ти, пристро́ювати, обкру́чувати[окру́чувати], дружи́тирідшежени́ти, видава́ти, вінча́ти, обруча́ти. Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей (Марко Вовчок); Одружили Палажку з парубком, і .. свекор забрав молодих та й повіз до себе (О. Стороженко); Хотіли оце мене старі одружити на Орині Окунь, на багатство її позаздрили (М. Стельмах); Не сина з нею [дівчиною] поєднать, - А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко); - Так що вже пан не робив, щоб їх спарувать, нічого не вдіяв (М. Старицький); - У вас дочка; треба до ума довести, треба її пристроїти (Панас Мирний); - Моя [дочка] вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так, у м’ясниці й обкрутимо (Остап Вишня); Ах, мати, не знати, чи рада тому, може, тя [тебе] зашлюбить кому іншому (П. Чубинський); Треба його увосени опеньгати (Словник Б. Грінченка); Дівчино, - дай руку молодому! Мати, - свого сина ожени! (П. Тичина); - Взагалі хлопець ти непоганий. Інакше, хіба б ми видали за тебе нашу красуню Олю? (А. Головко); Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар); Коли б же швидше.. приходив! Панотець обіщавсь зараз нас обвінчати (Г. Квітка-Основ’яненко).
УВІ́НЧУВАТИ (бути у верхній частині чогось, закінчувати собою що-небудь), ВІНЧА́ТИ. - Док.: увінча́ти. Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев’яний конус.. Позолочений місяць вінчав його вістря (З. Тулуб).

Словник фразеологізмів

уві́нчувати (вінча́ти) / увінча́ти ла́врами кого. Прославляти кого-небудь; визнавати чиїсь успіхи. Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній землі демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця.. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків з України (З журналу).

Словник відмінків

Інфінітив вінча́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   вінча́ймо
2 особа вінча́й вінча́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа вінча́тиму вінча́тимемо, вінча́тимем
2 особа вінча́тимеш вінча́тимете
3 особа вінча́тиме вінча́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа вінча́ю вінча́ємо, вінча́єм
2 особа вінча́єш вінча́єте
3 особа вінча́є вінча́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
вінча́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. вінча́в вінча́ли
жін. р. вінча́ла
сер. р. вінча́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
ві́нчаний
Безособова форма
ві́нчано
Дієприслівник
вінча́вши

Словник синонімів

ЗАКВІ́ТЧУВАТИ (прикрашати квітами, зіллям), КВІТЧА́ТИ, УКВІ́ТЧУВАТИ, ЗАМА́ЮВАТИ, МА́ЇТИдіал.; ЗАКОСИ́ЧУВАТИ, ЗАТИКА́ТИзаст. (волосся або головний убір); УВІ́НЧУВАТИ, ВІНЧА́ТИпоет. (вінком). - Док.: заквітча́ти, уквітча́ти, замаї́ти, зама́яти, закоси́чити, зати́кати, увінча́ти. Щовечора вона надівала на голову червону стрічку, заквітчувала голову квітками та барвінком (І. Нечуй-Левицький); Франка й собі призналася, як її кохає Іван, ..як квітами квітчав її коси (С. Чорнобривець); І кожну картку уквітчала Фрося із чорнобривців сплетеним вінком (М. Бажан); Спрадавна вербену вважали чудодійною. В сиву давнину служителі релігійного культу замаювали нею олтарі під час жертвоприношень (з журналу); Життя одному квіттям все маїть, а терням треться до грудей другого (Уляна Кравченко); Він зриває квітку та закосичує нею кресаню (М. Коцюбинський); Та й вирвемо квіточку зелененьку, та й затичем Марусю молоденьку (Словник Б. Грінченка); Вістря списа кожен воїн увінчував листком лавра... (О. Гончар). - Пор. 1. прикраша́ти.
КОРОНУВА́ТИ, ВІНЧА́ТИзаст.Оповістили, що король буде коронувати Цецілію другого дня в соборі святого Яна (І. Нечуй-Левицький); Ми тебе на державу вінчали (Леся Українка).
ОДРУЖИ́ТИз ким, на кому і без додатка (з’єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИкого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИрозм., ОБКРУТИ́ТИрозм.[ОКРУТИ́ТИрозм.], ПОДРУЖИ́ТИрозм.,ЗАШЛЮ́БИТИзаст.,ОПЕНЬГА́ТИдіал.;ОЖЕНИ́ТИ, ПОЖЕНИ́ТИ (парубка, чоловіка); ВИ́ДАТИ (дівчину, жінку); ПОВІНЧА́ТИ, ОБВІНЧА́ТИ (здійснюючи церковний обряд); ОБРУЧИ́ТИ (одягнувши молодим обручки). - Недок.: одру́жувати, поє́днувати, парува́ти, пристро́ювати, обкру́чувати[окру́чувати], дружи́тирідшежени́ти, видава́ти, вінча́ти, обруча́ти. Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей (Марко Вовчок); Одружили Палажку з парубком, і .. свекор забрав молодих та й повіз до себе (О. Стороженко); Хотіли оце мене старі одружити на Орині Окунь, на багатство її позаздрили (М. Стельмах); Не сина з нею [дівчиною] поєднать, - А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко); - Так що вже пан не робив, щоб їх спарувать, нічого не вдіяв (М. Старицький); - У вас дочка; треба до ума довести, треба її пристроїти (Панас Мирний); - Моя [дочка] вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так, у м’ясниці й обкрутимо (Остап Вишня); Ах, мати, не знати, чи рада тому, може, тя [тебе] зашлюбить кому іншому (П. Чубинський); Треба його увосени опеньгати (Словник Б. Грінченка); Дівчино, - дай руку молодому! Мати, - свого сина ожени! (П. Тичина); - Взагалі хлопець ти непоганий. Інакше, хіба б ми видали за тебе нашу красуню Олю? (А. Головко); Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар); Коли б же швидше.. приходив! Панотець обіщавсь зараз нас обвінчати (Г. Квітка-Основ’яненко).
УВІ́НЧУВАТИ (бути у верхній частині чогось, закінчувати собою що-небудь), ВІНЧА́ТИ. - Док.: увінча́ти. Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев’яний конус.. Позолочений місяць вінчав його вістря (З. Тулуб).

Словник фразеологізмів

уві́нчувати (вінча́ти) / увінча́ти ла́врами кого. Прославляти кого-небудь; визнавати чиїсь успіхи. Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній землі демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця.. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків з України (З журналу).