„відійти“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

Інфінітив	відійти́
	однина	множина
Наказовий спосіб
1 особа		відійді́мо, відійді́м
2 особа	відійди́	відійді́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа	відійду́	віді́йдемо, віді́йдем
2 особа	віді́йдеш	віді́йдете
3 особа	віді́йде	віді́йдуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р.	відійшо́в	відійшли́
жін.р.	відійшла́
сер.р.	відійшло́
Активний дієприкметник

Пасивний дієприкметник

Безособова форма

Дієприслівник
відійшо́вши

ВІДБИВА́ТИСЯ (іти від товариства, гурту, стада; втрачати контакт із ними), ВІДХО́ДИТИ, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, ВІДКО́ЛЮВАТИСЯ. - Док.: відби́тися, відійти́, віддали́тися, відколо́тися. Командири зупиняли по дорогах бійців, що відбилися від своїх частин (Григорій Тютюнник); З весною дехто [з хлопців] почав одбиватися від гурту (І. Микитенко); Грицько з серця плюнув.., і геть відійшов від громади (Панас Мирний); І від своїх віддалився, більшу половину проплив, і протилежний берег мовби не ближчає (О. Гончар); Вже гурт, від якого вони відкололися, гомонів далеченько (В. Речмедін).

ВІДГАЛУ́ЖУВАТИСЯ (про дорогу, дріт і т. ін. - іти вбік від основної частини, основного напрямку чого-небудь),ВІДХО́ДИТИ. - Док.: відгалу́зитися, відійти́. Ось тут і відгалужується дорога на Переяслав (В. Дарда); Од дороги.. відходила вбік вузька, але добре утоптана стежка (П. Колесник).

ВІДЛУЧА́ТИСЯ (іти, їхати кудись, залишаючи кого-, що-небудь на відносно недовгий час), ВІДХО́ДИТИ, ВІДВЕРТА́ТИСЯрозм. рідко,ВІДВИХА́ТИСЯрозм. рідко. - Док.: відлучи́тися, відійти́, відвильну́тирозм.відверну́тися, відвихну́тися. В неділю був даний наказ усій челяді не відлучаться нікуди з дому (О. Іваненко); Звик до батька, ні на крок не відходить (І. Муратов); - Не встигла я на якусь часинку одвернутися до куми, а він почав з дітьми пиріжки.. ліпити (М. Стельмах); Коли мати десь відвернулася, Настя миттю накинула на себе свитку.. і - гайда до школи (В. Речмедін).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯвід чого (переставати дотримуватися своїх попередніх поглядів, переконань, висловлювань і т. ін.), ЗРІКА́ТИСЯчого, ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОСТУПА́ТИСЯв чому,ПОРИВА́ТИз чим,ВІДХО́ДИТИ, ВІДХРЕ́ЩУВАТИСЯрозм., ВІДМА́ХУВАТИСЯрозм.,ЗАДКУВА́ТИфам., ПОПУСКА́ТИСЯчого діал.,ВІДКА́ЗУВАТИСЯдіал. - Док.: відмо́витися, зректи́ся, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поступи́тися, порва́ти, відійти́, відхрести́тися, відмахну́тися, позадкува́ти, попусти́тися, відказа́тися. - Я відмовляюся розуміти великого гетьмана, - казав.. Пронський (З. Тулуб); - Пишіть Дубельтові!.. На словах зрікайтесь своїх переконань, щоб зберегти себе для боротьби, для майбутнього!.. - Ні-ко-ли! - по складах відрізав Шевченко (З. Тулуб); Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан); Засланий поляками за патріотизм у далекий край.., він.. не поступився в своїх пересвідченнях (І. Нечуй-Левицький); [Неріса:] Я не відступлюсь від свого слова (Леся Українка); Порвати з догматизмом; Чи можна сказати, що в час творення "Пана Тадеуша" Міцкевич відійшов.. від свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк (М. Рильський); Федорові й сьогодні вдалося.. від-хреститися від зустрічі з Віктором (М. Руденко); - Ну, скажу я вам зараз, що згодний.. А раптом трапиться щось, і мені доведеться позадкувати (А. Шиян); Так легко не попуститься Іван такої доброї нагоди (Лесь Мартович).

ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від’їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей - пішки; про поїзди, пароплави); ВІД’ЇЖДЖА́ТИ, ВІД’ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ (про людей - на конях, на якомусь транспорті); ВІДЛІТА́ТИ (про літаки та їх пасажирів); ВІДПЛИВА́ТИ (про судна та їх пасажирів); ВИРЯДЖА́ТИСЯ (про людей - відповідно приготувавшись); ПОДАВА́ТИСЯ, РУША́ТИСЯрозм., ВИПИХА́ТИСЯрозм., ВИМИКА́ТИСЯрозм. (про людей - пішки або на якомусь транспорті). - Док.: відпра́витися, ви́рушити, ру́шити, відбу́ти, поли́нутипоет.поката́тирозм.відійти́, від’ї́хати, ви́їхати, відлеті́ти, відпливти́, відплисти́, ви́рядитися, пода́тися, ру́шитися, ви́пхатися, ви́мкнутися, уда́ритися[вда́ритися]розм.ви́мандрувати (далеко) рідше.Рано-вранці на роботу відправлявся батько мій (М. Упеник); - Сідай по вагонах, одправляємося на фронт (О. Довженко); З товарної станції щодня вирушали на захід довгі ешелони (О. Гончар); Сев, натомлений, без шапки, рушає додому пішки (Ю. Яновський); Відбути у відрядження; - Під’їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене.. та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький); - Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург (І. Нечуй-Левицький); Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич); Грузовики загарчали, від’їжджаючи, і все надовго затихло (В. Кучер); Він знав, що ми завтра вранці від’їздимо (О. Досвітній); Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (В. Кучер); Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода); Вирядитися на ярмарок; Зважився Максим перебути на шахтах весну.., а тоді вже подаватися додому на село (Грицько Григоренко); Мені й не рушитися без білета (Н. Кобринська); Куди ж їй з таким маленьким дитяточком у дорогу випихатися (А. Шиян); Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (М. Коцюбинський); Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів). - Пор. руша́ти.

ВІДРІЗНЯ́ТИСЯ (бути неоднаковим з іншими, несхожим якоюсь ознакою, рисою), РІЗНИ́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯз кимсь, чимсь; ВІДХО́ДИТИ (набувати нових ознак, рис, ставати несхожим на інших). - Док.: відійти́. Курінь Птахи нічим не відрізнявся від усіх інших рибальських мазанок (Ю. Смолич); У близнюків і одежа, й взуття у дитинстві різнились кольорами (І. Муратов); Дозволю собі побіжно висловити думку, яка трохи розходиться з загальноприйнятою (М. Рильський); - Коли ваш аналіз розбігатиметься з стандартом, ви повинні знати, чому так сталося (Ю. Шовкопляс); Перша повість, яку пише Франко.., не дуже далеко одійшла од тодішньої галицької белетристичної продукції (М. Коцюбинський).

ВІДСТАВА́ТИ (йдучи, їдучи і т. ін., опинятися позаду когось, чогось), ЛИША́ТИСЯперев. із сл. позаду, ОТЯГА́ТИСЯ[ОТЯ́ГУВАТИСЯ]діал.; ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДХО́ДИТИ, ВІДРИВА́ТИСЯ (втрачати при цьому зв’язок з кимсь); ПРИСТАВА́ТИ (стомившись). - Док.: відста́ти, лиши́тися, відби́тися, відійти́, відірва́тися, приста́ти. Ішов він, як здавалось йому, дуже поволі, але ті, кого він супроводжував, відставали (А. Шиян); Рушили на схід, мов хмара, Що свій висипала град; Лиш Кончак мов отягався, Якось позаду лишався, Мовби з милим чим прощався (І. Франко); - Вночі у нас зброймайстер відбився в горах (О. Гончар); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (А. Хижняк); Дуже-таки потомились, бідолахи; деякі вже й приставати стали (О. Стороженко).

ВІДСТУПА́ТИ (під час воєнних дій рухатися назад чи вбік з певного місця, позицій під натиском супротивника, ворога), ВІДХО́ДИТИ, РЕТИРУВА́ТИСЯзаст.;ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (швидко); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ] (дуже швидко, поспішно), ДРА́ПАТИзневажл. - Док.: відступи́ти, відійти́, ретирува́тися, відкоти́тися, утекти́[втекти́], драпону́ти, драпну́ти. Бій тривав недовго. Ворог поспішно відступав (В. Гжицький); Не відходять [вороги], а тікають, наввипередки тікають до переправ, кавалерія давить піхоту, кидають артилерію, кулемети в плавнях (О. Гончар); Він [корпус] з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (П. Кочура); Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура); - Бачив, скільки сьогодні машин помчало на Ригу? Драпають німчики! (П. Автомонов).

ВІДХО́ДИТИ (іти від когось, чогось), ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯрідше;ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ (далеко); ЗАДКУВА́ТИ (іти задом наперед). - Док.: відійти́, відступи́ти, відступи́тися, віддали́тися, позадкува́ти. Роман відходить від тополь (М. Стельмах); Титарівна.. То підійде до криниці, То знов одступає (Т. Шевченко); Чернець злякано відступив назад, побачивши Андрія (О. Довженко); Вони відступаються в хащі чагарника (Ю. Смолич); Василина одступилась од лежанки (О. Копиленко); Вони віддалилися від шляху і залишились удвох (О. Гончар); Бабуся позадкувала до дверей (А. Хижняк).

ВІДЧА́ЛЮВАТИ (про човни, судна - рухатися від берега), ВІДПЛИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ. - Док.: відча́лити, відпливти́, відплисти́, відійти́. Говорили тихо, бо виряджали в далеку дорогу, і відчалювала шаланда за шаландою (Ю. Яновський); Від коси відпливає човен, ріже носом гладь води (І. Гончаренко); Корабель мав незабаром відплисти (О. Іваненко); Та завіса стала густою стіною в морі, і за її прикриттям почали відходити з Севастополя кораблі (В. Кучер).

ДІСТАВА́ТИСЯкому (переходити в чиєсь користування, ставати чиєюсь власністю), ПОПАДА́ТИ, ПОПАДА́ТИСЯ, ПЕРЕПАДА́ТИ, ПОТРАПЛЯ́ТИкому, до кого, ВІДХО́ДИТИвід кого до кого, ДОСТАВА́ТИСЯрозм., ПРИХО́ДИТИрозм.; ПЕРЕХО́ДИТИкому, до кого (ставати власністю іншого); ПОЛИША́ТИСЯ (після когось); ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ (кому,на кого - на чиюсь долю, внаслідок розподілу); КА́ПАТИрозм. (про гроші - час від часу). - Док.: діста́тися, попа́сти, попа́стися, перепа́сти, потра́пити, відійти́, доста́тися, прийти́, перейти́, полиши́тися, припа́сти, упа́сти[впа́сти], прийти́ся, ка́пнути. Тяжко, ох, як тяжко діставались йому десятинки. Коли іншим приходили спадки, коли інші добували хитрі гроші.., він понадіявся на своє здоров’я, на свої руки (М. Стельмах); Що скупому в руки попало, то все пропало (прислів’я); - Розумна голова, а дурню попалась (прислів’я); Всю громаду оплів [Іван] - зараз же за писарчука постановили, і тут багато хабарів йому перепадало (Грицько Григоренко); Вирішено було.. надати допомогу бідноті Чаплинки, Каланчака та інших сіл, стежачи за тим, щоб допомога ця потрапила кому слід (О. Гончар); Як громада ділила між братами дім старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша (І. Нечуй-Левицький); Хіба не рівна частина досталася на долю братів? Усе ж пополам паювали (Панас Мирний); Носився бриг по морях, латаючи паруси, поновлюючи щогли і переходячи від дідів до онуків (Ю. Яновський); Полишилася [лавка] йому в спадщині ще по дідові (О. Кобилянська); - Буде [сестра] зацікавлена в тому, щоб чимскоріш позбутися вас з хати і, очевидно, без тієї часточки, що припадає вам у спадок (Ірина Вільде); Кожному упала нарізна дорога, - Смілому багата, смирному убога (Я. Щоголів); Нетерплячі міряли поле, щоб дізнатись, скільки прийдеться на душу (М. Коцюбинський); - Перепадає було там, цідиться сяка-така копійчина за копійчиною, капає було потроху (І. Нечуй-Левицький).

ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ (про дію, подію, явище, відрізок часу - дійти до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАВЕРШИ́ТИСЯ, ДОВЕРШИ́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ДІЙТИ́, ПОГА́СНУТИ (про певний часовий відрізок); ВІДШУМІ́ТИ, ВІДГРИМІ́ТИ, ВІДГУРКОТІ́ТИ, ВІДГУСТИ́ (про щось бурхливе, гучне). - Недок.: закі́нчуватися, кінча́тися, скінча́тисярідкозаве́ршуватися, дове́ршуватися, відхо́дити, дохо́дити, погаса́ти. Бій закінчився раптом, як і почався (Ю. Яновський); Кінчиться війна, і я повернусь до неї, я відшукаю її! (О. Гончар); Сонце хилилося на захід, завершувався весняний погожий день (І. Ле); І поволі відходить молодість моя (М. Стельмах); Коли доходив третій рік війни, зросла дорожнеча (Ю. Смолич); День погас, І все почило (Т. Шевченко); Відшумить війна, над світом Світу березень заграє (М. Рильський); Моя Вітчизно! Такою снилась ти мені в ті роки радісні і грізні, що відгриміли вдалині (В. Сосюра); І згадувать не треба про те, що відгуло (В. Сосюра).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ОПАМ’ЯТА́ТИСЯ (повернутися до стану душевної рівноваги, набути здатності спокійно думати, діяти тощо), ОТЯ́МИТИСЯ, СТЯ́МИТИСЯ, СХАМЕНУ́ТИСЯ, ОПРИТО́МНІТИ, СПАМ’ЯТА́ТИСЯ, СПОМ’ЯНУ́ТИСЯ, ПРОКИ́НУТИСЯ, ОПАМ’ЯТУВА́ТИСЯ, ПРОБУДИ́ТИСЯрідше, ОТВЕРЕ́ЗІТИрідше, ПРОТВЕРЕ́ЗІТИрідше,ОДУ́МАТИСЯрозм.,ОГО́ВТАТИСЯрозм., ВІДІЙТИ́розм.,РОЗБУДИ́ТИСЯрозм.,РОЗБУ́РКАТИСЯрозм.,ОЧУ́НЯТИрозм.,ОЧУ́НЯТИСЯрозм.,ПРОЧУ́НЯТИрозм.,ПРОЧУ́НЯТИСЯрозм.,ОЧУ́МАТИСЯрозм., ПРОЧУ́МАТИСЯрозм., ПРОЧНУ́ТИСЯрозм.,ОЧУ́ХАТИСЯфам., ПРОЧУ́ХАТИСЯфам., ОЧУ́ТИ́ТИСЯрозм. рідко,ОЧУТІ́ТИрозм. рідко,ОХАМЕНУ́ТИСЯдіал. - Недок.: опам’ято́вуватися, отя́млюватися, оприто́мнювати, спам’ято́вуватися, спомина́тися, прокида́тися, пробу́джуватися, ого́втуватися, відхо́дити, розбу́джуватися, розбу́ркуватися, очу́нювати, прочу́нювати, прочу́муватися, прочина́тися. Вона не могла позбирати своїх думок, звести їх докупи і опам’ятатись (І. Нечуй-Левицький); Староміська дивилася на се все і з диву не могла отямитись (І. Франко); З-за рогу просто на неї вибіг гурт людей.. Поки Сахно стямилася, люди були вже за двадцять кроків позаду (Ю. Смолич); Помітивши погляд Данила та його ніяковість, Андрій схаменувся (О. Копиленко); Юрко йшов, як сновида, і тільки через кілька хвилин опритомнів (І. Багмут); Всі разом одностайно сплять так твердо, що при кінці засідання треба кождого порядно потермосити, заки спам’ятається (Лесь Мартович); - Знову припав до чогось, наче замовлений. Та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки зараз усе полетить у піч! (М. Стельмах); Помітивши бійця, старий мовби прокинувся з глибокої задуми, що скувала його всього (О. Гончар); Як трошки опам’ятувались, козак і пита сотниківну: - Як же ти втекла од твого нелюба? (О. Стороженко); Почувши про воду, моряки пробудилися з задуми (В. Кучер); Відколи ми розлучились, я міг десять разів отверезіти і прозріти, а проте я.. залишаюся при своєму (Ірина Вільде); - Ох, якби ж і послухав оце панич, що його прикажчик замишляє!.. - Ти, Насте, гляди, - якось одразу протверезів Савка. - Що чула, те забула! Ясно? (О. Гончар); Не вспіли піщани одуматись, як приїздить сам вельможний у Піски (Панас Мирний); Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилину Харитя трохи відійшла (М. Коцюбинський); - А.. небагато буде? - спитав німець, беручись за пляшку. - Кий там біс багато! Що ж ми тільки по чарці і випили! - розбуркуючись мовив Яків (Панас Мирний); - Ну, Катре, ходімо, - нарешті впоралася Докія Петрівна з своєю валізкою. Катря тіпнулась і очуняла з хвилинного забуття (А. Головко); Кудрявий хоче віч-на-віч.. поговорити з Латишем, щоб той очунявся від нещастя й таки взяв себе в руки (П. Автомонов); Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала. - Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (В. Стефаник); Максим довго ще стояв на місці, очарований, щасливий. Вкінці прочунявся (І. Франко); Після повернення Сашка Грець трохи очумався від докучливої гризоти (С. Добровольський); Після чарки Олександра прочумалась і повеселішала (М. Коцюбинський); Якийсь Грицько Чи там Стецько Очухався од бійки (В. Самійленко); Ледве що очутилася я трохи по тяжкій утраті Вашого батька.. вже спав на мене цей новий смуток (О. Кобилянська); [Мокрина:] Охаменулася [бариня], та пізненько... (М. Кропивницький).

ОПРИТО́МНІТИ (повернутися до свідомості зі стану непритомності, забуття), ОТЯ́МИТИСЯ, ОПАМ’ЯТА́ТИСЯ, СТЯ́МИТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ОЧУ́НЯТИрозм.,ОЧУ́НЯТИСЯрозм., ПРОЧУ́НЯТИрозм.,ПРОЧУ́НЯТИСЯрозм.,ОЧУ́ТИ́ТИСЯрозм.,ПРОЧУТИ́ТИСЯрозм.,ОЧУТІ́ТИрозм.,ОЧУ́МАТИСЯрозм.,ПРОЧУ́МАТИСЯрозм.,ОЧА́ПАТИСЯрозм. - Недок.: оприто́мнювати, отя́млюватися, опам’ято́вуватися, відхо́дити, прито́мніти, очу́нювати, прочу́нювати, прочу́муватися. Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову (Я. Качура); Він три дні лежав у госпіталі непритомний, всі думали, що вже й не отямиться, а він отямився (Є. Гуцало); Принесли Соломію додому. Соломія вже опам’яталась і страшно стогнала (І. Нечуй-Левицький); Скільки він.. так пролежав, не пригадує, тільки як стямився згодом, то голова.. боляче й приглушено гуділа (Д. Бедзик); Як мати вість таку почула, То тільки вічно не заснула, Бо зуби у неї стялись, А одійшовши, в груди билась (І. Котляревський); Два тижні я лежав без пам’яті.. А як очуняв, то я лежав у світлиці (Марко Вовчок); - Я не пам’ятаю, що далі було. Знаю, що як очунялася я, то лежала на дошці, крів’ю підлита (Панас Мирний); Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала. - Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (В. Стефаник); Тілько прочунявшися зовсім і вдивившися добре перед себе, він пізнав, що лежить під оборогом (І. Франко); Як Орися очутилась, то Гордій сидів біля неї і держав у своїх руках її похолоділі руки (Б. Грінченко); Устань, устань, милая, прочутися (П. Чубинський); Він і стрепенеться од того слова її і мов очутіє, заговорить до неї, жалувати стане (Марко Вовчок); Вчумався [Кузьма] під тією ж хатою. Лікарі йому на груди поклали широке марлеве перехрестя (І. Ле); Відколи прибув [Павло] у госпіталь, ніяк не прочумається (Ю. Бедзик).

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯрозм.,РЕТИРУВА́ТИСЯзаст., жарт.;ЗНИ́КНУТИ[ЗНИ́КТИ], ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИрозм.,ШУ́СНУТИрозм.,ША́СНУТИрозм.,ША́СНУТИСЯрозм.,ШМОРГНУ́ТИ[ШМОРГОНУ́ТИ]розм. (непомітно, швидко). - Недок.: іти́[йти], подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я - геть подався. Шалом. Навмання. Я - геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); [Живоглядов:] Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); - Де батько мій? - крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів [сотник], хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ’яненко).

УМЕ́РТИ[ВМЕ́РТИ] (про людину - перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́заст.,ПЕРЕСТА́ВИТИСЯзаст.,ВИ́ТЯГТИСЯрозм.,КІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКАПУ́СТИТИСЯрозм.,СКАПУ́ТИТИСЯрозм.,ДІЙТИ́розм.,ОДУБІ́ТИзневажл.,ОДУБИ́ТИСЯзневажл.,ОДУ́БНУТИзневажл.,ОДУ́БТИзневажл. рідко,ҐИ́ҐНУТИвульг.,ВІДУМЕ́РТИдіал.,ЛУ́НУТИдіал.,СКАПА́РИТИСЯдіал.;ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИрозм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). - Недок.: умира́ти[вмира́ти], помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти[догора́ти], згоряти[згорати], до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла [мати] неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); - Ти ще скапустишся у мене! - Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п’яний і одубів (Г. Квітка-Основ’яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); - Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); - Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів’яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); [Семен:] Я думав, що тебе... [Микита:] Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); - Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).

ЖИТИ	УМИРАТИ
Існувати, бути живим, вікувати, (погано) животіти, бідувати.	Припиняти життя, уроч. відійти, спочити, (раптово) загинути, полягти, (знижене) сконати.
Жити ~ умирати без води, без їжі, без повітря. Жити ~ умерти з батьком, з братом, з дочкою, з жінкою, з сином, з сусідами; біля батька, біля брата, біля дочки, біля жінки, біля сина, біля сусідів, серед близьких, серед ворогів, серед друзів; без близьких, без друзів, без рідних; як люди; в готелі, в квартирі, в місті, в країні, за річкою, над Дніпром. Бажати, прагнути, хотіти жити ~ умирати; довго, з насолодою, з радістю, безтурботно, без труднощів, енергійно, захоплено, кілька днів, років, коротко, мало, непомітно, спокійно жити ~ померти легко, нагло, несподівано, швидко. Жити ~ умирати в ім’я чого-н.
Єсть серце єдине, серденько дівоче, що плаче, сміється, й мре, й оживає (Т. Шевченко); Наш батько - з тих, що умирали перші, А Гриць Бобренко - з тих, що хочуть жить (Л. Костенко). Левку, тож так живи, тож так умри, щоб ніколи не вмерти (В. Сологуб). Чоловік так як муха: сьогодні живе, а завтра вмре. Скільки не живу, а помирати доведеться (Народні прислів’я).
Оживати ~ помирати; вікувати ~ відійти //спочити, животіти ~ сконати, жити ~ загинути //полягти Пор. ще: ЖИВИЙ ~ МЕРТВИЙ, ЖИТТЯ ~ СМЕРТЬ, НАРОДЖУВАТИСЯ ~ УМИРАТИ

відійти́ / відхо́дити від гріха́. Запобігти якомусь осудливому вчинку; не допустити, відвернути що-небудь небажане, неприємне. Роман чує, як буйний гнів кидається йому в руки і голову, і, щоб відійти від гріха, швидко обертається і вилітає з нечистої, тісної од всякого добра кімнати (М. Стельмах).

відійти́ / відхо́дити в мину́ле (в істо́рію). Безповоротно минути, пройти, зникнути. “Ой там збиралась бідна голота До корчми гулять...” Співав тоді оцієї молодий парубок-наймит, і в минуле одійшли ті прокляті роки (О. Донченко); // Забутися. Все, що снилось — говорилось, Не відходило в минуле... (М. Рильський); // Перестати вживатися, використовуватися. Відійшли в минуле постоли, полотняні штани, виткані з семірки (І. Цюпа).

відійти́ / відхо́дити в тінь. 1. Зайняти другорядне місце; усунутися. На фоні досвідченого шахіста скромний учень відійшов у тінь (З усн. мови). відступи́ти в тінь. — Скільки часу минуло, скільки подій, повних трагізму й величі, сталося на моїх очах, що мимоволі все особисте, як би глибоко не зачіпало воно свідомість, мусило відступити в тінь (Л. Первомайський).

2. перед ким. Поступитися чим-небудь. Письменниця [Леся Українка] бачила й те, що Долорес не змогла стати головною героїнею драми, а мусила відійти в тінь перед Анною (З журналу).

відта́нути (відійти́) се́рцем (душе́ю). Перестати сердитися, гніватися, ображатися на кого-небудь. Тато уже перегорів, відтанув серцем (А. Дімаров); Навіть в цей вечір, коли її руки так трепетно брали свій атестат зрілості та срібну медаль, не стала дочка по-справжньому веселою, не відтанула душею, не забула, видно, вчорашньої сварки з ним (О. Гончар); Допитливих очей Чучка Олексій не витримав і ще густіше почервонів. — Говори, — трохи відійшовши серцем, зажадав секретар райкому (В. Логвиненко); // Стати добрішим, чуйнішим. Уснопкувала.., як на виставку,— моторна в’язальниця. І — чого раніш майже не було — раптом відтанув душею, ворухнулося в ньому щось тепле, родинне (О. Гончар). відта́нути в душі́ у кого. Видно, щось відтануло в душі у Васькова, що він вирішив заговорити з Варварою (Л. Первомайський).

відійти́ (відступи́ти, відсу́нутися і т. ін.) / відхо́дити (відступа́ти, відсува́тися і т. ін.) на за́дній (дру́гий) план. Стати другорядним, неістотним, менш важливим, незначущим. — Були серед них, крім хороших [людей], очевидно, і нехороші, дріб’язкові, заздрісні, злі і взагалі всякі... Але — дивно — тепер ці, останні, забулись, відійшли на задній план, а пам’ятаються тільки оті хороші люди (О. Гончар); Цікаво, що ось минув час, гострота багатьох питань пригасла, деякі проблеми, на які ми насамперед звертали увагу в творах, відступили на задній план, але й повторне читання не виявляється марним (З журналу); Як прийшла [Олена], бровами повела...— так мов одразу посвітлішало в корчмі. Посипалися жарти, заклики з усіх боків. Якось відсунулися на другий план і опришки, і самий Марусяк (Г. Хоткевич); — Людина, яка робить погані діла, чим далі стає гіршою. Хороше “я” відходить на задній план (М. Томчаній); Краківська гімназія.., одержання наукового ступеня доктора права, подорож до Венеції, однорічна військова служба в полку драгунів — усі ці перипетії життя молодого графа [Андрія Шептицького] поступово відходили для нього на другий план (З журналу).

відта́нути (відійти́) се́рцем (душе́ю). Перестати сердитися, гніватися, ображатися на кого-небудь. Тато уже перегорів, відтанув серцем (А. Дімаров); Навіть в цей вечір, коли її руки так трепетно брали свій атестат зрілості та срібну медаль, не стала дочка по-справжньому веселою, не відтанула душею, не забула, видно, вчорашньої сварки з ним (О. Гончар); Допитливих очей Чучка Олексій не витримав і ще густіше почервонів. — Говори, — трохи відійшовши серцем, зажадав секретар райкому (В. Логвиненко); // Стати добрішим, чуйнішим. Уснопкувала.., як на виставку,— моторна в’язальниця. І — чого раніш майже не було — раптом відтанув душею, ворухнулося в ньому щось тепле, родинне (О. Гончар). відта́нути в душі́ у кого. Видно, щось відтануло в душі у Васькова, що він вирішив заговорити з Варварою (Л. Первомайський).

відійти́ / відхо́дити у ві́чність (у дові́чний сон), уроч. Померти. Минуло п’ять років відтоді, як відійшов у вічність великий сонцелюб — поет-академік Максим Тадейович Рильський (З газети); Буде у Сурамі Велике свято — пам’ятник відкриють Незламній поетесі-войовниці [Лесі Українці], Що там у сон довічний відійшла (М. Рильський).

відійти́ (піти́) / відхо́дити (іти́) у небуття́, книжн. 1. уроч. Померти. Не помре [Сеспель], не має права піти в небуття раніше, ніж побуде вдома, на рідній землі (Ю. Збанацький); Пішов чоловік у небуття, так і не повідавши нікому таємниці, де придбав хлопчину, з якого той кореня (І. Головченко і О. Мусієнко); [Ганна Андріївна:] Ні, сину, мені легко на серці. Я спокійно відходжу в небуття, бо знаю кінець... Перемогу нашу бачу над ворогом (Ю. Мокрієв).

2. Безповоротно минути, пройти. Ще приголомшені вчорашнім ходять ті, хто вцілів у війні, ще не віриться їм, що війна відійшла в небуття (П. Загребельний); У небуття відійшли ті часи, коли епідемії віспи, холери, чуми спалахували в селах та містах нашої країни (З газети); // Перестати існувати; зникнути. На обрії, неначе хмари, Лежали сині пасма гір. Та яничарів двох примари Мені ще заступали зір. Я не питав про їх наймення — Нехай ідуть у небуття. Їх відреклася рідна неня, За свідка маючи життя (Д. Павличко).

відійти́ / відхо́дити у ца́рство небе́сне, книжн. Померти. Була колись у нас жіночка. На подобу Регіни. Відійшла у Царство небесне. Через дурницю (Б. Бойко).

відлягло́ (відійшло́) від се́рця (від душі́, на се́рці, на душі́) у кого, кому і без додатка. Хто-небудь відчув полегшення, спокій, перестав тривожитися, хвилюватися. Після сварки тільки поріг переступить важко, а переступив — і помирився! .. Тепер від серця відлягло і зовсім полегшало (І. Тобілевич); — У дівоньки відлягло від серця. Сперш думала — спровадить Стефана, як того сватача... А хлопець той, коли правду казати, і непоганий (В. Большак); У Маслова відлягло від душі, він зрозумів: товариство прийняло його до свого школярського гурту (Ю. Збанацький); Пішов [Мина], і всім ніби аж відлягло від душі (О. Гончар); У Серафими Ігнатівни відлягло на серці (Ю. Мокрієв); Відлягло на душі й полегшало, бо ти вже бачив саму Василинку, схожу на пшеничний колосок (Є. Гуцало); В неділю чи в свято вийде Олександра на музики, впірне, мов у море, в юрбу веселої, безжурної челяді, задивиться на парубочу красу, і відійде трохи від серця (М. Коцюбинський).

відійти 1

Словник відмінків

Словник синонімів

Словник антонімів

Словник фразеологізмів