ВІДЧИНЯ́ТИ (відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір), РОЗЧИНЯ́ТИ, ВІДКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИрідше; ПРОЧИНЯ́ТИ, ПРОКРИВА́ТИрідше (не повністю, частково); ВІДХИЛЯ́ТИ (тихо); РОЗЧА́ХУВАТИ (широко, навстіж); ВІДЩІПА́ТИ (знімаючи защіпку); ВІДКИДА́ТИ (різко). - Док.: відчини́ти, розчини́ти, відкри́ти, розкри́ти, прочини́ти, прокри́ти, відхили́ти, розчахну́ти, відщепи́ти, відщіпну́ти, відки́нути. Він довго намацував засув, поки відчинив двері (С. Чорнобривець); Пані Федора мовчки розчиняє браму (М. Стельмах); По драбині лазила дівчина, відкривала віконниці (Панас Мирний); Мила, день уже давно! Як для мене вірне серце, Ти у сад розкрий вікно (В. Сосюра); Прочинивши хвіртку, Семен побачив дружину (П. Кочура); Одхиляє трошки ляду, придивляється у шпарку (Леся Українка); Відхиливши дверцята, Володька привітався з машини до куми (О. Гончар); Сеспель рвучко повернувся, широко розчахнув двері (Ю. Збанацький); Відщепнула йому двері, кличе його (Г. Квітка-Основ’яненко); Одкинула двері, держить (Марко Вовчок).