ВІДШМАГА́ТИ (дуже побити різкою, батогом, нагайкою і т. ін.), ВИ́СІКТИ, ВІДСТЬОБА́ТИ, ВИ́СТЬОБАТИ, ПОШМАГА́ТИ, ВИ́ШМАГАТИ, НАШМАГА́ТИрозм.,ВСИ́ПАТИрозм., ВИ́БАТОЖИТИрозм.,ВИ́ПОРОТИрозм.,ВИ́ХВОРОСТИТИрозм.,ВІДХЛЬОСТА́ТИрозм.,НАХЛЬОСТА́ТИрозм.,НАСТЬОБА́ТИрозм., ВИ́ПАРИТИрозм.,ВІДШКВА́РИТИрозм., ВІДЧУХРА́ТИрозм., ВІДШПАНДЬО́РИТИдіал.; СПОЛОСУВА́ТИ, СПИСА́ТИрозм. (залишивши на тілі смуги). - Він викликав мене до себе, ніби в якійсь справі, і наказав відшмагати мене перед усім панством (З. Тулуб); - Хіба мені не вільно висікти мого хлопа, якщо він провинився? (І. Франко); Сказав Явтух Рябку: - оце тебе за те По жижках пошмагали, Що Пан із Панею сю цілу ніч не спали (П. Гулак-Артемовський); - Де вже там іграшки! Так і запорозькими киями не нашмагаєш спини й потилиці (Д. Мордовець); - Пропав сердешний Левко!.. Послали до губернатора, а той досі послав, щоб його випарили (Г. Квітка-Основ’яненко); Як відшкварили його, то вже він ніколи не бився (Панас Мирний); - Добре ти їх відчухрав. А то на голову сідають (Григорій Тютюнник); Гляди лишень, щоб я тебе за це не відшпандьорив (Словник Б. Грінченка); [Яків:] Воно ж дитя ще. А коли б твого хлопця так сполосувати? (М. Кропивницький). - Пор. 1. поби́ти, шмага́ти.