ПРОВА́ЛЛЯ (глибока западина, розколина на поверхні землі), ПРОВА́Л, ПРОВА́ЛИНА, БЕЗО́ДНЯ, БЕЗДО́ННЯ, ВІ́ДХЛАНЬдіал., ЗАПАДНЯ́діал.; ПРІ́РВА, ПРО́ПАСТЬрозм. (з крутими схилами по краях); БЕ́СКИ́Д[БЕ́СКЕ́Д][БЕ́СКИ́Т][БЕСКЕТ], У́РВИЩЕ, У́РВИСЬКОрозм. (з крутими схилами, звичайно в горах). Обминали [татари] вузькі і чорні провалля, черкаючись плечем об гострий бік скелі та ставлячи на край безодні ноги з певністю гірських мулів (М. Коцюбинський); Ліс був рідкий, гори невисокі, скал ані сліду, та й яри не глибші понад звичайну міру гірських провалів (І. Франко); От скінчилася провалина між горами. Стало рівніше (Г. Хоткевич); Тиша, як відхлань, роззявила рота (Л. Дмитерко); Бачилося йому, що летить він кудись в бездонну западню й даремно махає руками, щоб найти яку опору (І. Франко); Жінки злякано гукали на метушливу дітвору, радісну й безтурботну, що бігала навколо провалля, часом намагаючись спихнути одне одного в прірву (О. Досвітній); - Можна сказати, що німак задрімав у сідлі й звалився в пропасть (Р. Андріяшик); Наші сіроми перебігли рідколісся і вже кралися пущами і глибокими бескидами (О. Стороженко); Не встиг.. подумати, як змора взяла своє: і Павло неначе провалився в глибоке-преглибоке урвище (Є. Куртяк); [Принцеса:] Одвага в серці жевріла, мов пломінь, їй не страшні були ні гори-кручі, ні урвиська-яри... (Леся Українка).

ПРОВА́ЛЛЯ (глибока западина, розколина на поверхні землі), ПРОВА́Л, ПРОВА́ЛИНА, БЕЗО́ДНЯ, БЕЗДО́ННЯ, ВІ́ДХЛАНЬдіал., ЗАПАДНЯ́діал.; ПРІ́РВА, ПРО́ПАСТЬрозм. (з крутими схилами по краях); БЕ́СКИ́Д[БЕ́СКЕ́Д][БЕ́СКИ́Т][БЕСКЕТ], У́РВИЩЕ, У́РВИСЬКОрозм. (з крутими схилами, звичайно в горах). Обминали [татари] вузькі і чорні провалля, черкаючись плечем об гострий бік скелі та ставлячи на край безодні ноги з певністю гірських мулів (М. Коцюбинський); Ліс був рідкий, гори невисокі, скал ані сліду, та й яри не глибші понад звичайну міру гірських провалів (І. Франко); От скінчилася провалина між горами. Стало рівніше (Г. Хоткевич); Тиша, як відхлань, роззявила рота (Л. Дмитерко); Бачилося йому, що летить він кудись в бездонну западню й даремно махає руками, щоб найти яку опору (І. Франко); Жінки злякано гукали на метушливу дітвору, радісну й безтурботну, що бігала навколо провалля, часом намагаючись спихнути одне одного в прірву (О. Досвітній); - Можна сказати, що німак задрімав у сідлі й звалився в пропасть (Р. Андріяшик); Наші сіроми перебігли рідколісся і вже кралися пущами і глибокими бескидами (О. Стороженко); Не встиг.. подумати, як змора взяла своє: і Павло неначе провалився в глибоке-преглибоке урвище (Є. Куртяк); [Принцеса:] Одвага в серці жевріла, мов пломінь, їй не страшні були ні гори-кручі, ні урвиська-яри... (Леся Українка).