-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив відтя́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відітні́мо, відітні́м
2 особа відітни́ відітні́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відітну́ відітнемо́, відітне́м
2 особа відітне́ш відітнете́
3 особа відітне́ відітну́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відтя́в відтя́ли
жін.р. відтя́ла
сер.р. відтя́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відтя́тий
Безособова форма
відтя́то
Дієприслівник
відтя́вши

Словник синонімів

АМПУТУВА́ТИмед.,ВІДТИНА́ТИ, ВІДРІ́ЗУВАТИ, ВІДРІЗА́ТИ. - Док.: ампутува́ти, відтя́ти, відрі́зати. В боях на Дніпрі Еріху розтрощено ліву руку, її довелось ампутувати майже по лікоть (В. Собко); - І лікар, - думав він, - рятуючи життя, мусить часом відтяти ноги пацієнтові (М. Коцюбинський); - Й не можна було врятувати? - запитує Христолобенко. - А як врятуєш? Сама тільки шкіра трималася... Зразу ж відрізали, наче й не було руки (Є. Гуцало).
ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо),ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИрідше,ПОВІДА́ТИрідко,ВІДРІ́ЗУВАТИрозм., ВІДРУ́БУВАТИрозм., ВІДРІКА́ТИзаст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). - Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́тирозм.відбу́ркнутирозм.відвісти́тизаст.відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); - Чи так гарно буде? - питає вона свекрухи, показуючи шитво. - Та гарно, моя дитино, - відказує Мотря (Панас Мирний); - Що воно за дівчина? - Гайденко не відразу відмовив: - Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? - скрикнула Гашіца... - Не пришлю... - відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); - В наш час пустомелів не люблять, - відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); - То нема що таїти, - відрік Тома (В. Стефаник); - В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. - А тут під сосну кладуть, - віджартувався (Ю. Збанацький).
ВІДРІ́ЗАТИ (ріжучи, відокремлювати частину від цілого), УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ], ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, УТНУ́ТИ[ВТНУ́ТИ], УТЯ́ТИ[ВТЯ́ТИ], УКРА́ЯТИ[ВКРА́ЯТИ], ВІДКРА́ЯТИ, ВІДБАТУВА́ТИрозм., ВІДЧИКРИ́ЖИТИрозм., УКРА́ЇТИ[ВКРА́ЇТИ]діал.;ВІДШМАТУВА́ТИ (великий шматок); ОБРІ́ЗАТИ (звичайно, щоб відкинути). - Недок.: відрі́зувати, урі́зувати[врі́зувати], відтина́ти, утина́ти[втина́ти], відкра́ювати, відбато́вувати, обрі́зувати, обріза́тирідше.Уляна .. відрізала окраєць хліба (Григорій Тютюнник); - Домко, вріж нам сала! (М. Стельмах); Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький); Як добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору (І. Франко); Відкраяти шмат житнього хліба, намастити маслом та обчистити зелену цибулину, - .. для Антона найкраща їжа (С. Чорнобривець); Я ті шкури не зіпсую, Свою пайку відбатую (пісня); - Таж усі знають, що тобі пальця січкарнею відчикрижило (М. Зарудний); Корній сів, укроїв хліба і почав їсти (Леся Українка); Спересердя відшматував [дід] півсторінки, крутив цигарку (Ю. Збанацький); Я сад поміщика маленьким у день за гривеник копав. З дерев обрізував там віти (В. Сосюра).
ВІДРУБА́ТИ (відокремити ударом або кількома ударами гострого знаряддя чи холодної зброї), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, ВІДСІ́КТИ, УСІКТИ́заст.; ОБРУБА́ТИ (одне за одним, частину за частиною). - Недок.: відру́бувати, відтина́ти, відсіка́ти, усіка́ти, сікти́, обру́бувати. Згодом ми відрубали гілку (І. Муратов); - Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає (Марко Вовчок); - А мені, братчики, адіть, який шмат хвоста мечем відсікли (І. Франко); Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (П. Загребельний); Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників (М. Стельмах).

Словник фразеологізмів

відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін. Біленьке, злегка пойняте загаром, воно [дівча] так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (О. Гончар); Оля ж, видно, всього сподівалась, тільки не того дружнього усміху. Може, через те й мову їй відібрало? (Є. Гуцало); Треба було озватися до неї, привітатись, а в мене відібрало мову, стояв як пень (Ю. Збанацький); — Ні, ні, я точно знаю! — Сидорчук так наполошився, що йому мало не відняло мову (Ю. Бедзик). річ відтя́ти. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла (Панас Мирний).

2. Позбавляти кого-небудь здатності говорити. У старої нахабство гостя відібрало мову, вона тільки показувала йому на інший стілець (Ю. Яновський).

Словник відмінків

Інфінітив відтя́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відітні́мо, відітні́м
2 особа відітни́ відітні́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відітну́ відітнемо́, відітне́м
2 особа відітне́ш відітнете́
3 особа відітне́ відітну́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відтя́в відтя́ли
жін.р. відтя́ла
сер.р. відтя́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відтя́тий
Безособова форма
відтя́то
Дієприслівник
відтя́вши

Словник синонімів

АМПУТУВА́ТИмед.,ВІДТИНА́ТИ, ВІДРІ́ЗУВАТИ, ВІДРІЗА́ТИ. - Док.: ампутува́ти, відтя́ти, відрі́зати. В боях на Дніпрі Еріху розтрощено ліву руку, її довелось ампутувати майже по лікоть (В. Собко); - І лікар, - думав він, - рятуючи життя, мусить часом відтяти ноги пацієнтові (М. Коцюбинський); - Й не можна було врятувати? - запитує Христолобенко. - А як врятуєш? Сама тільки шкіра трималася... Зразу ж відрізали, наче й не було руки (Є. Гуцало).
ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо),ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИрідше,ПОВІДА́ТИрідко,ВІДРІ́ЗУВАТИрозм., ВІДРУ́БУВАТИрозм., ВІДРІКА́ТИзаст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). - Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́тирозм.відбу́ркнутирозм.відвісти́тизаст.відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); - Чи так гарно буде? - питає вона свекрухи, показуючи шитво. - Та гарно, моя дитино, - відказує Мотря (Панас Мирний); - Що воно за дівчина? - Гайденко не відразу відмовив: - Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? - скрикнула Гашіца... - Не пришлю... - відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); - В наш час пустомелів не люблять, - відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); - То нема що таїти, - відрік Тома (В. Стефаник); - В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. - А тут під сосну кладуть, - віджартувався (Ю. Збанацький).
ВІДРІ́ЗАТИ (ріжучи, відокремлювати частину від цілого), УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ], ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, УТНУ́ТИ[ВТНУ́ТИ], УТЯ́ТИ[ВТЯ́ТИ], УКРА́ЯТИ[ВКРА́ЯТИ], ВІДКРА́ЯТИ, ВІДБАТУВА́ТИрозм., ВІДЧИКРИ́ЖИТИрозм., УКРА́ЇТИ[ВКРА́ЇТИ]діал.;ВІДШМАТУВА́ТИ (великий шматок); ОБРІ́ЗАТИ (звичайно, щоб відкинути). - Недок.: відрі́зувати, урі́зувати[врі́зувати], відтина́ти, утина́ти[втина́ти], відкра́ювати, відбато́вувати, обрі́зувати, обріза́тирідше.Уляна .. відрізала окраєць хліба (Григорій Тютюнник); - Домко, вріж нам сала! (М. Стельмах); Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький); Як добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору (І. Франко); Відкраяти шмат житнього хліба, намастити маслом та обчистити зелену цибулину, - .. для Антона найкраща їжа (С. Чорнобривець); Я ті шкури не зіпсую, Свою пайку відбатую (пісня); - Таж усі знають, що тобі пальця січкарнею відчикрижило (М. Зарудний); Корній сів, укроїв хліба і почав їсти (Леся Українка); Спересердя відшматував [дід] півсторінки, крутив цигарку (Ю. Збанацький); Я сад поміщика маленьким у день за гривеник копав. З дерев обрізував там віти (В. Сосюра).
ВІДРУБА́ТИ (відокремити ударом або кількома ударами гострого знаряддя чи холодної зброї), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, ВІДСІ́КТИ, УСІКТИ́заст.; ОБРУБА́ТИ (одне за одним, частину за частиною). - Недок.: відру́бувати, відтина́ти, відсіка́ти, усіка́ти, сікти́, обру́бувати. Згодом ми відрубали гілку (І. Муратов); - Кажуть, що й кат не говіркий, а голову він одтинає (Марко Вовчок); - А мені, братчики, адіть, який шмат хвоста мечем відсікли (І. Франко); Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (П. Загребельний); Він сікачем обрубує стигліші голови соняшників (М. Стельмах).

Словник фразеологізмів

відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін. Біленьке, злегка пойняте загаром, воно [дівча] так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (О. Гончар); Оля ж, видно, всього сподівалась, тільки не того дружнього усміху. Може, через те й мову їй відібрало? (Є. Гуцало); Треба було озватися до неї, привітатись, а в мене відібрало мову, стояв як пень (Ю. Збанацький); — Ні, ні, я точно знаю! — Сидорчук так наполошився, що йому мало не відняло мову (Ю. Бедзик). річ відтя́ти. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла (Панас Мирний).

2. Позбавляти кого-небудь здатності говорити. У старої нахабство гостя відібрало мову, вона тільки показувала йому на інший стілець (Ю. Яновський).