ВІДСКА́КУВАТИ (ударяючись об що-небудь, падати в протилежному напрямі, вбік; відриваючись, різко падати), ВІДЛІТА́ТИ. - Док.: відско́чити, відлеті́ти. Крем’яхи стукались об стінки ступки, відскакували, розколювалися (О. Донченко); Від залізної шматини відскакують іскри, вона розтягається в довжину, тоншає (А. Хижняк); Земля була мерзла й тверда, як бетон. Відбиті грудочки відлітали з фуркотом, як уламки гранати (Григорій Тютюнник).

ВІДСКО́ЧИТИ (стрибком або кількома стрибками віддалитися від кого-, чого-небудь), ВІДПЛИГНУ́ТИ, ВІДСТРИБНУ́ТИ, ВІДСАХНУ́ТИСЯ, ВІДХОПИ́ТИСЯдіал. - Недок.: відска́кувати, відпли́гувати, відса́хуватися. Біля сіней Тимко виривається [від Прокопа] і відскакує вбік (Григорій Тютюнник); Остап так і одплигнув (М. Коцюбинський); Зінько.. встиг ухопитися за коляку, що здоровий чоловік уже піднімав удруге. Вирвав коляку і відстрибнув набік (Б. Грінченко); - Я укусив його. - Потім ви одсахнулися, і він вас ударив ножем (Ю. Яновський); Не встиг він одхопитись, як на порозі показалася Загнибідиха, бліда, розпатлана (Панас Мирний).