відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).