-1-
дієслово недоконаного виду
(відділяти, відокремлювати)

Словник відмінків

Інфінітив відрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відрива́ймо
2 особа відрива́й відрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відрива́тиму відрива́тимемо, відрива́тимем
2 особа відрива́тимеш відрива́тимете
3 особа відрива́тиме відрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа відрива́ю відрива́ємо, відрива́єм
2 особа відрива́єш відрива́єте
3 особа відрива́є відрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
відрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. відрива́в відрива́ли
жін. р. відрива́ла
сер. р. відрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
відрива́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ[ВРИВА́ТИ], ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару);ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). - Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти[ввірва́ти], відлама́ти, ущипну́ти[вщипну́ти] (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її [картоплю] в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім [матроси] почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв’язок, зв’язки між ким-, чим-небудь),ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД’Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИрідше,ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИрідше,ВІДОСО́БЛЮВАТИрідше. - Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від’єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він [письменник] не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); - Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї [церкву] мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.

Словник фразеологізмів

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

Словник відмінків

Інфінітив відрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відрива́ймо
2 особа відрива́й відрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відрива́тиму відрива́тимемо, відрива́тимем
2 особа відрива́тимеш відрива́тимете
3 особа відрива́тиме відрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа відрива́ю відрива́ємо, відрива́єм
2 особа відрива́єш відрива́єте
3 особа відрива́є відрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
відрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. відрива́в відрива́ли
жін. р. відрива́ла
сер. р. відрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
відрива́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ[ВРИВА́ТИ], ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару);ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). - Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти[ввірва́ти], відлама́ти, ущипну́ти[вщипну́ти] (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її [картоплю] в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім [матроси] почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв’язок, зв’язки між ким-, чим-небудь),ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД’Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИрідше,ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИрідше,ВІДОСО́БЛЮВАТИрідше. - Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від’єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він [письменник] не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); - Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї [церкву] мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.

Словник фразеологізмів

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

-2-
дієслово недоконаного виду
(риючи, витягати щось із землі)

Словник відмінків

Інфінітив відрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відрива́ймо
2 особа відрива́й відрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відрива́тиму відрива́тимемо, відрива́тимем
2 особа відрива́тимеш відрива́тимете
3 особа відрива́тиме відрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа відрива́ю відрива́ємо, відрива́єм
2 особа відрива́єш відрива́єте
3 особа відрива́є відрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
відрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. відрива́в відрива́ли
жін. р. відрива́ла
сер. р. відрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
відрива́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ[ВРИВА́ТИ], ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару);ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). - Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти[ввірва́ти], відлама́ти, ущипну́ти[вщипну́ти] (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її [картоплю] в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім [матроси] почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв’язок, зв’язки між ким-, чим-небудь),ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД’Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИрідше,ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИрідше,ВІДОСО́БЛЮВАТИрідше. - Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від’єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він [письменник] не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); - Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї [церкву] мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.

Словник фразеологізмів

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

Словник відмінків

Інфінітив відрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відрива́ймо
2 особа відрива́й відрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відрива́тиму відрива́тимемо, відрива́тимем
2 особа відрива́тимеш відрива́тимете
3 особа відрива́тиме відрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа відрива́ю відрива́ємо, відрива́єм
2 особа відрива́єш відрива́єте
3 особа відрива́є відрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
відрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. відрива́в відрива́ли
жін. р. відрива́ла
сер. р. відрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
відрива́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ[ВРИВА́ТИ], ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару);ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). - Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти[ввірва́ти], відлама́ти, ущипну́ти[вщипну́ти] (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її [картоплю] в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім [матроси] почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.
ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв’язок, зв’язки між ким-, чим-небудь),ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД’Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИрідше,ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИрідше,ВІДОСО́БЛЮВАТИрідше. - Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від’єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він [письменник] не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); - Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї [церкву] мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.

Словник фразеологізмів

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

відрива́ти / відірва́ти з рука́ми. Охоче, швидко купувати щось у кого-небудь. — Ось їду у Францію... Хімія наша їх дуже задовольняє... А фізика наша їм — ніяк! Не такий розмір шматка! У нас як? Хоч що дай — з руками відірвуть! (П. Загребельний).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти / відірва́ти о́чі (по́гляд) від кого—чого і без додатка. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Імператор відривав очі від гнітючого краєвиду і знову продовжував ходити по залі, вдивляючись в гладенький паркет (П. Кочура); Харкевич іноді відривав погляд від рівного, мов асфальт, грейдера і скоса поглядав на моряка (С. Голованівський); Черниш зморщився і, з зусиллям відірвавши очі від картини, суворо подивився на Блаженка (О. Гончар); Він [комбриг] хотів відірвати погляд, але його очі якось самі впали на зціплений кулак [вбитого бійця] (Ю. Бедзик). 

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

відрива́ти [шмато́к] [хлі́ба] від ро́та. 1. перев. зі сл. свого́. Відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. — Чи я ж його не любила, не жалувала? Од свого рота одривала шматок хліба та годувала його (І. Нечуй-Левицький); — Коли б у матері була така сила, щоб тебе провчити, як чужі провчили, то не дорікав би гіркими словами стару матір, що над тобою довгих нічок недосипляла, од свого рота одривала (Панас Мирний). відрива́ти кусо́к від ро́та. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дніпрова Чайка).

2. зі сл. його́, її́, ї́хнього і т. ін. Позбавляти кого-небудь найнеобхіднішого, забираючи його собі. Як не жалієте нас, то пожалійте дітей наших, не відривайте від їхнього рота останнього шматка (М. Стельмах).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

не відрива́ючи (не відво́дячи) оче́й (по́гляду), зі сл. диви́тися, сте́жити і под. Уважно, пильно, весь час. Марися Павлівна, не відводячи погляду, стежила за молодою матір’ю, знаходячи в ній схожість із сином (О. Гончар).

Словник відмінків

Інфінітив відрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відрива́ймо
2 особа відрива́й відрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відрива́тиму відрива́тимемо, відрива́тимем
2 особа відрива́тимеш відрива́тимете
3 особа відрива́тиме відрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа відрива́ю відрива́ємо, відрива́єм
2 особа відрива́єш відрива́єте
3 особа відрива́є відрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
відрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. відрива́в відрива́ли
жін. р. відрива́ла
сер. р. відрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
відрива́вши

Словник синонімів

ВІДКО́ПУВАТИ (копаючи, звільняти, витягати когось або щось закопане, засипане), ВИКО́ПУВАТИ, ВІДРИВА́ТИ (перев. риючи). - Док.: відкопа́ти, ви́копати, відри́ти. Ридаючи, прибігла й жінка Семенова. Об землю билася, поки чоловіка відкопували (Г. Хоткевич); Ми зараз-таки й пішли викопувати ті гроші (Марко Вовчок); З піску стриміла людська рука.. Чумаченко кинувся розгрібати пісок.. Рив, рив, думаючи лише про те, щоб швидше відрити (Григорій Тютюнник).

Словник відмінків

Інфінітив відрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відрива́ймо
2 особа відрива́й відрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відрива́тиму відрива́тимемо, відрива́тимем
2 особа відрива́тимеш відрива́тимете
3 особа відрива́тиме відрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа відрива́ю відрива́ємо, відрива́єм
2 особа відрива́єш відрива́єте
3 особа відрива́є відрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
відрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. відрива́в відрива́ли
жін. р. відрива́ла
сер. р. відрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
відрива́вши

Словник синонімів

ВІДКО́ПУВАТИ (копаючи, звільняти, витягати когось або щось закопане, засипане), ВИКО́ПУВАТИ, ВІДРИВА́ТИ (перев. риючи). - Док.: відкопа́ти, ви́копати, відри́ти. Ридаючи, прибігла й жінка Семенова. Об землю билася, поки чоловіка відкопували (Г. Хоткевич); Ми зараз-таки й пішли викопувати ті гроші (Марко Вовчок); З піску стриміла людська рука.. Чумаченко кинувся розгрібати пісок.. Рив, рив, думаючи лише про те, щоб швидше відрити (Григорій Тютюнник).