ВІДМО́ВИТИСЯвід кого (припинити родинні чи інші зв’язки з ким-небудь), ВІДЦУРА́ТИСЯ, ВІДРЕКТИ́СЯ, ЗРЕКТИ́СЯкого, ПОКИ́НУТИкого,ВІДСТУПИ́ТИСЯ, ВІДЩЕПИ́ТИСЯрозм., ПОРВА́ТИз ким, ВІДКИ́НУТИСЯрозм., ВІДКАСНУ́ТИСЯрозм., ЗІРВА́ТИрозм. рідше, ВІДКАЗА́ТИСЯдіал. - Недок.: відмовля́тися, відріка́тися, зріка́тися, покида́ти, відступа́тися, відще́плюватися, порива́ти, зрива́ти, відка́зуватися. В парку він привселюдно відмовився від свого батька [поліцая] (Є. Гуцало); [Мар’я Василівна:] Безсоромний, безсумлінний зрадливець!.. Одцуратись, відректись від жінки! (Олена Пчілка); Батько не зрікся свого сина... (Панас Мирний); - Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й.. покинуть тебе саму на старість, як сироту, - говорила мати, плачучи (І. Нечуй-Левицький); Після смерті матері.. батько відступився від нього, на мачуху проміняв (О. Гончар); Порвати дружбу з ким-небудь; - Я зірву з ним знайомість (Леся Українка).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯвід чого (переставати дотримуватися своїх попередніх поглядів, переконань, висловлювань і т. ін.), ЗРІКА́ТИСЯчого, ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОСТУПА́ТИСЯв чому,ПОРИВА́ТИз чим,ВІДХО́ДИТИ, ВІДХРЕ́ЩУВАТИСЯрозм., ВІДМА́ХУВАТИСЯрозм.,ЗАДКУВА́ТИфам., ПОПУСКА́ТИСЯчого діал.,ВІДКА́ЗУВАТИСЯдіал. - Док.: відмо́витися, зректи́ся, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поступи́тися, порва́ти, відійти́, відхрести́тися, відмахну́тися, позадкува́ти, попусти́тися, відказа́тися. - Я відмовляюся розуміти великого гетьмана, - казав.. Пронський (З. Тулуб); - Пишіть Дубельтові!.. На словах зрікайтесь своїх переконань, щоб зберегти себе для боротьби, для майбутнього!.. - Ні-ко-ли! - по складах відрізав Шевченко (З. Тулуб); Люди, що відрікаються від своєї Батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан); Засланий поляками за патріотизм у далекий край.., він.. не поступився в своїх пересвідченнях (І. Нечуй-Левицький); [Неріса:] Я не відступлюсь від свого слова (Леся Українка); Порвати з догматизмом; Чи можна сказати, що в час творення "Пана Тадеуша" Міцкевич відійшов.. від свого демократизму, від своєї революційності? Ніяк (М. Рильський); Федорові й сьогодні вдалося.. від-хреститися від зустрічі з Віктором (М. Руденко); - Ну, скажу я вам зараз, що згодний.. А раптом трапиться щось, і мені доведеться позадкувати (А. Шиян); Так легко не попуститься Іван такої доброї нагоди (Лесь Мартович).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯ (висловлювати незгоду, не погоджуватися що-небудь робити), ВІДМАГА́ТИСЯ, ВІДХРЕ́ЩУВАТИСЯрозм., ВІДНІ́КУВАТИСЯрозм., ВІДПИРА́ТИСЯрозм., ВІДПЕ́КУВАТИСЯрозм., ВІДБРИ́КУВАТИСЯірон. - Док.: відмо́витися, відмогти́ся, відхрести́тися, відпе́ртися, відпе́катися, відбрика́тися. Устина садовить його вечеряти, а він відмовляється (С. Чорнобривець); Довго умовляла Мелашка Пріську вийти на поле. Пріська сміялася, жартувала, відмагалася (Л. Яновська); Відхрещуватися від чарки; - Куме, ..признайся до всього.. Не відпирайся (І. Франко); Знесиленого Мар’яна жінки повели в другу половину хати.. Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття (М. Стельмах); Про це [врятування дитини] він уперто не хотів [хлопцям] нічого говорити. - Не ваша справа, - відпекувався (Р. Іваничук).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯвід чого (про задум, намір, план і т. ін. - переставати здійснювати що-небудь),ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДСТУПА́ТИ, ВІДСТУПА́ТИСЯ, ПОКИДА́ТИ, ЗАЛИША́ТИ. - Док.: відмо́витися, відректи́ся, відступи́ти, відступи́тися, поки́нути, зали́ши́ти. Останнім часом хлопець трохи присмирнів, від думки про втечу вже, здається, відмовивсь (О. Гончар); Він не раз думав, що найрозумніше було б відректися своїх намірів щодо Ядзі (Н. Кобринська); [Ізоген:] Немає ради іншої, хіба що він од заміру свого відступить (Леся Українка); Він не відступився од мети (Ю. Мушкетик); Андрій не покидав надії, що ось-ось не видко, як наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (М. Коцюбинський); На кождій громадській раді він не залишав доказувати користь і потребу такої дороги (І. Франко). - Пор. 2. відступа́ти.

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯвід чого (свідомо позбавляти себе чого-небудь; не погоджуватися брати, приймати щось), ВІДРІКА́ТИСЯ, ЗРІКА́ТИСЯчого, ПОСТУПА́ТИСЯкому чим, ПОПУСКА́ТИчого, ВІДБРИ́КУВАТИСЯірон.,ВІДКА́ЗУВАТИСЯдіал. - Док.: відмо́витися, відректи́ся, зректи́ся, поступи́тися, попусти́ти, відбрика́тися, відказа́тися. [Марція:] По східному звичаю, гості не сміють відмовлятись від дарунків (Леся Українка); Відрікся [старець] світа і всіх.. його радощів і бід (І. Франко); - Підпишіть, пане, свою згоду, що ви по-доброму зрікаєтеся землі й добра (М. Стельмах); Чужого не бери, а свого не попусти (Словник Б. Грінченка); Хоч як домагався староста, але батько Семенів не поступався йому своїм клином (Л. Смілянський); Від нового вони відбрикуються ногами й руками (Ю. Шовкопляс).

ВІДМОВЛЯ́ТИСЯчим, із сл. що, ніби (наводити які-небудь докази, часом вигадані, щоб не виконати прохання, наказу тощо), ВІДМАГА́ТИСЯ, ВІДГОВО́РЮВАТИСЯрозм., ВІДБАЛА́КУВАТИСЯрозм. - Док.: відмо́витися, відмогти́ся, відговори́тися, відбала́катися. Одмовлялась Варка недугою (Марко Вовчок); Як прийшов час іти до Грицька на читання, почулася, що не може йти.. Одмоглася тим, що болить голова (Б. Грінченко); Встала я, кручуся, верчуся, боюся пристати до них, а одговорюватись ніяково (І. Нечуй-Левицький).

ВІДСТУПА́ТИщо (добровільно відмовлятися від чого-небудь на користь іншого або заради чогось), ВІДСТУПА́ТИСЯвід кого-чого,ПОСТУПА́ТИСЯчим,ПОПУСКА́ТИщо, ПОПУСКА́ТИСЯкого, чого, розм. - Док.: відступи́ти, відступи́тися, поступи́тися, попусти́ти, попусти́тися. - Ви ж нам при людях відступили [землю], а нащо відступили, о тім не було мови. А раз ви відступили, то поле наше (І. Франко); - Шкода часу! - За тиждень чи за два не закохуються смертельно. Тобі легко буде відступитись від неї (Є. Гуцало); Хоч як домагався староста, але батько Семенів не поступався йому своїм клином (Л. Смілянський); Жалкенько було Михайлові попускати братові більше городу, та така батькова воля - попустив (А. Тесленко); Так легко не попуститься Іван такої... доброї нагоди (Лесь Мартович). - Пор. 3. відмовля́тися, 1. зріка́тися.

ЖЕ́РТВУВАТИким, чим, заради, задля кого, чого (нічого не шкодувати задля когось, чогось), ВІДМОВЛЯ́ТИСЯвід чого,ОФІРУВА́ТИщо, чим, рідше,ПОСВЯ́ЧУВАТИщо, діал. - Док.: поже́ртвувати, відмо́витися, офірува́ти, посвяти́ти. Яка людина, жінка! Яка духовна сила й готовність жертвувати заради інших, бути для них зорею ясною в тяжкі хвилини!.. (Вал. Шевчук); Воїн чорнявий, од щастя і слави радо відмовився б я, тільки б сіяла, як в сонці отави, вільна Вкраїна моя! (В. Сосюра); - Я для неї життя своє офірувала. Рук не покладала, поки в люди не вивела (Я. Гримайло); І тут [при роботі] він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (І. Франко).

ЗРІКА́ТИСЯчого (відступати від кого-, чого-небудь близького, рідного і т. ін.),ВІДРІКА́ТИСЯ, ВІДМОВЛЯ́ТИСЯвід чого,ЗВЕРГА́ТИСЯдіал.,ВИРІКА́ТИСЯзаст. - Док.: зректи́ся, відректи́ся, відмо́витися, зве́ргнутися, зве́ргтися, ви́ректися. Я із легенди виріс. Я гуцул. Мене топтали принци і жовніри, Та не зрікався я свого народу й віри, Стояв несхитно (Л. Забашта); Люди, що відрікаються від своєї батьківщини, відрікаються тим самим і від свого сумління (Я. Галан); Я ж бо тебе не звержуся, руський мій сардаче! (Ю. Федькович); - Посмотри лишень на чужих людей! Які у них сини: і пияки, і забіяки, а вони їх прецінь не вирікаються! (І. Франко). - Пор. 2. відступа́ти, 1. зра́джувати.