ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИдіал.,ВИПОВІДА́ТИдіал.,ВИМОВЛЯ́ТИдіал. - Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Ніколи ні в чому їм не відмовляв (А. Шиян); - Спасибі тобі, мій таточку рідненький! Не відкажи і теперечки, - та й устала навколішки, і цілує його руки (Г. Квітка-Основ’яненко); - А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання? (І. Франко).

ВІДМОВЛЯ́ТИ (про механізми, прилади - переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсуття), ВІДКА́ЗУВАТИрозм. - Док.: відмо́вити, відказа́ти. - Як на зло, телефон відмовив (А. Головко); Відказав мотор.

ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо),ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИрідше,ПОВІДА́ТИрідко,ВІДРІ́ЗУВАТИрозм., ВІДРУ́БУВАТИрозм., ВІДРІКА́ТИзаст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). - Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́тирозм.відбу́ркнутирозм.відвісти́тизаст.відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); - Чи так гарно буде? - питає вона свекрухи, показуючи шитво. - Та гарно, моя дитино, - відказує Мотря (Панас Мирний); - Що воно за дівчина? - Гайденко не відразу відмовив: - Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? - скрикнула Гашіца... - Не пришлю... - відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); - В наш час пустомелів не люблять, - відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); - То нема що таїти, - відрік Тома (В. Стефаник); - В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. - А тут під сосну кладуть, - віджартувався (Ю. Збанацький).

ВІДРА́ДЖУВАТИ (радити не робити чогось задуманого, відмовитися від якогось наміру), РОЗРА́ДЖУВАТИрідше,ВІДМОВЛЯ́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, РОЗРА́ЮВАТИрозм., ВІДРА́ЮВАТИрозм. - Док.: відра́дити, розра́дити, відмо́вити, відби́ти, розра́яти, відра́яти. Суліман, хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку (Ірина Вільде); Заново вшив [Тимко] погрібничок, хотів ще й колодязь поправити, та Павло розрадив (Григорій Тютюнник); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру.. - І не гомоніть! Не відмовляйте! Змилуйтеся! (Марко Вовчок); Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці (Панас Мирний); Іван Виговський і інші православні пани, що служили в Богдановому війську, розраяли йти на Польщу (І. Нечуй-Левицький).