ВІДМИРА́ТИ (про частини живого організму - ставати неживим, мертвим), ЗАВМИРА́ТИ, МЕРТВІ́ТИ, АТРОФУВА́ТИСЯ, ВІДСИХА́ТИ. - Док.: відме́рти, завме́рти, змертві́ти, відсо́хнути. Відмерла рука; Ноги, руки й інші частини тіла по черзі завмирали, хоч Славко ще жив і думав (Лесь Мартович); Він сидів біля тіла, дививсь у личко - біліло й мертвіло (Марко Вовчок); На селі розказували про одного чоловіка, як той чоловік в шинку вдарив матір і в його одсохли руки (І. Нечуй-Левицький).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

СО́ХНУТИ[СХНУ́ТИрідше] (про рослини - ставати сухим, гинути), ЗАСИХА́ТИ, УСИХА́ТИ[ВСИХА́ТИ], ПОСИХА́ТИ, ЗСИХА́ТИ, ВІДМИРА́ТИ, ВІДСИХА́ТИ (про окрему частину рослини - гілку, пагін тощо); ЧА́ХНУТИ (повільно); ПЕРЕСИХА́ТИ (ставати дуже сухим); ГОРІ́ТИ, ВИГОРЯ́ТИ[ВИГОРА́ТИ] (від спеки). - Док.: засо́хнути, засо́хти, засхнутидіал.усо́хнути[всо́хнути], усо́хти[всо́хти], усхну́ти[всхну́ти]діал.посо́хнути[посохти][посхну́ти], зсо́хнути[зсо́хти], відме́рти, відсо́хнути, зача́хнути, пересо́хнути, згорі́ти, ви́горіти, погорі́ти (про все або в багатьох місцях). Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам’яному ґрунті (С. Чорнобривець); На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів); В яру криниця завалилась, Верба усохла, повалилась (Т. Шевченко); Зверху сосна усихає (пісня); В діда Данила всі дерева всохли (Ю. Мокрієв); Затоптаний, збитий копитом, полин пересох і зачах (Я. Шпорта); Трава геть вигоріла на сонці.

ВІДМИРА́ТИ (про частини живого організму - ставати неживим, мертвим), ЗАВМИРА́ТИ, МЕРТВІ́ТИ, АТРОФУВА́ТИСЯ, ВІДСИХА́ТИ. - Док.: відме́рти, завме́рти, змертві́ти, відсо́хнути. Відмерла рука; Ноги, руки й інші частини тіла по черзі завмирали, хоч Славко ще жив і думав (Лесь Мартович); Він сидів біля тіла, дививсь у личко - біліло й мертвіло (Марко Вовчок); На селі розказували про одного чоловіка, як той чоловік в шинку вдарив матір і в його одсохли руки (І. Нечуй-Левицький).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

СО́ХНУТИ[СХНУ́ТИрідше] (про рослини - ставати сухим, гинути), ЗАСИХА́ТИ, УСИХА́ТИ[ВСИХА́ТИ], ПОСИХА́ТИ, ЗСИХА́ТИ, ВІДМИРА́ТИ, ВІДСИХА́ТИ (про окрему частину рослини - гілку, пагін тощо); ЧА́ХНУТИ (повільно); ПЕРЕСИХА́ТИ (ставати дуже сухим); ГОРІ́ТИ, ВИГОРЯ́ТИ[ВИГОРА́ТИ] (від спеки). - Док.: засо́хнути, засо́хти, засхнутидіал.усо́хнути[всо́хнути], усо́хти[всо́хти], усхну́ти[всхну́ти]діал.посо́хнути[посохти][посхну́ти], зсо́хнути[зсо́хти], відме́рти, відсо́хнути, зача́хнути, пересо́хнути, згорі́ти, ви́горіти, погорі́ти (про все або в багатьох місцях). Яблунька не цвіла, а сохла на бідному кам’яному ґрунті (С. Чорнобривець); На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів); В яру криниця завалилась, Верба усохла, повалилась (Т. Шевченко); Зверху сосна усихає (пісня); В діда Данила всі дерева всохли (Ю. Мокрієв); Затоптаний, збитий копитом, полин пересох і зачах (Я. Шпорта); Трава геть вигоріла на сонці.