відлучити 1 значення
-1-
дієслово доконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | відлучи́ти | |
однина | множина | |
Наказовий спосіб | ||
1 особа | відлучі́мо, відлучі́м | |
2 особа | відлучи́ | відлучі́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
1 особа | відлучу́ | відлу́чимо, відлу́чим |
2 особа | відлу́чиш | відлу́чите |
3 особа | відлу́чить | відлу́чать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
чол.р. | відлучи́в | відлучи́ли |
жін.р. | відлучи́ла | |
сер.р. | відлучи́ло | |
Активний дієприкметник | ||
Пасивний дієприкметник | ||
відлу́чений | ||
Безособова форма | ||
відлу́чено | ||
Дієприслівник | ||
відлучи́вши |