-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив відлучи́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відлучі́мо, відлучі́м
2 особа відлучи́ відлучі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відлучу́ відлу́чимо, відлу́чим
2 особа відлу́чиш відлу́чите
3 особа відлу́чить відлу́чать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відлучи́в відлучи́ли
жін.р. відлучи́ла
сер.р. відлучи́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відлу́чений
Безособова форма
відлу́чено
Дієприслівник
відлучи́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (переривати зв’язок, зв’язки між ким-, чим-небудь),ІЗОЛЮВА́ТИ, ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІД’Є́ДНУВАТИ, ВІДЛУЧА́ТИрідше,ВІДРИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ВІДЛУ́ЧУВАТИрідше,ВІДОСО́БЛЮВАТИрідше. - Док.: відокре́мити, ізолюва́ти, відділи́ти, від’єдна́ти, відлучи́ти, відірва́ти, відколо́ти, відгороди́ти, відосо́бити. Я народився на землі Від батька, що орав ту землю. Ніколи я не відокремлю Себе від хлопської ріллі (Д. Павличко); Він [письменник] не ізолює себе від життя ніколи (Ю. Смолич); Не відділяймо слова від діла (М. Коцюбинський); - Переживу. Аби тільки дітей од мене не відлучали! (Ю. Яновський); Не відривати теорії від практики; Натиск на неї [церкву] мав полягати в тому, щоб відколоти від релігійної громади сотню чоловік (І. Микитенко); Не відособлювати громадську роботу від господарської.