ВІДДАЛЯ́ТИСЯ (переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь), ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ДАЛЕНІ́ТИ, ВІД’ЇЖДЖА́ТИ, ВІД’ЇЗДИ́ТИ (їдучи);ВІДБІГА́ТИ (бігом); ВІДЛІТА́ТИ (летячи); ВІДПЛИВА́ТИ (пливучи); ВІДПЛИ́ГУВАТИ, ВІДПЛИГА́ТИ (плигаючи); ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (котячись);ВІДСУВА́ТИСЯ (сунучись). - Док.: віддали́тися, відокре́митися, посу́нутися, від’ї́хати, відбі́гти, відлеті́ти, відплисти́, відпливти́, відплигну́ти, відкоти́тися, відсу́нутися. Коли трактори віддалялися на другий край поля, голос жайворонка прозоро бринів над головою (Ю. Яновський); Відокремившись від коша миль на двадцять, [загони] розподілялися на дрібні ланки і віялом розсипалися степом (З. Тулуб); - Ти хто такий? - запитав Петруся білоголовий. Петрусь злякався і посунувсь від їх (Панас Мирний); Всі обличчя повернулись на південь, де в золотій хмарці швидко даленів, зменшувався гетьманський ридван (В. Мисик); Дядько чомусь озирнувся назад, ніби прикидаючи оком, чи далеко від’їхали від піску (О. Досвітній); Лукаш.. відбігає геть далеко від Мавки (Леся Українка); Він [метелик] крильцями тріпотить.. Все круг мене, все круг мене, Відлетить, то прилетить! (І. Франко); Човен плавно загойдався,.. відпливаючи все далі від берега (І. Цюпа); - Машина скокнула в ямку та так шкереберть і перевернулася.. Одно колесо від неї аж геть-геть одкотилося (Панас Мирний); Кого не припікає, той не відсувається (прислів’я).

ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від’їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей - пішки; про поїзди, пароплави); ВІД’ЇЖДЖА́ТИ, ВІД’ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ, ВИЇЗДИ́ТИ (про людей - на конях, на якомусь транспорті); ВІДЛІТА́ТИ (про літаки та їх пасажирів); ВІДПЛИВА́ТИ (про судна та їх пасажирів); ВИРЯДЖА́ТИСЯ (про людей - відповідно приготувавшись); ПОДАВА́ТИСЯ, РУША́ТИСЯрозм., ВИПИХА́ТИСЯрозм., ВИМИКА́ТИСЯрозм. (про людей - пішки або на якомусь транспорті). - Док.: відпра́витися, ви́рушити, ру́шити, відбу́ти, поли́нутипоет.поката́тирозм.відійти́, від’ї́хати, ви́їхати, відлеті́ти, відпливти́, відплисти́, ви́рядитися, пода́тися, ру́шитися, ви́пхатися, ви́мкнутися, уда́ритися[вда́ритися]розм.ви́мандрувати (далеко) рідше.Рано-вранці на роботу відправлявся батько мій (М. Упеник); - Сідай по вагонах, одправляємося на фронт (О. Довженко); З товарної станції щодня вирушали на захід довгі ешелони (О. Гончар); Сев, натомлений, без шапки, рушає додому пішки (Ю. Яновський); Відбути у відрядження; - Під’їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене.. та й полинемо далеко, далеко! (І. Нечуй-Левицький); - Я покину місце. Ми покатаємо в Петербург (І. Нечуй-Левицький); Маруся забувала, що хотіла вже відходити, знов сідала на камінь, знов слухала опришка (Г. Хоткевич); Грузовики загарчали, від’їжджаючи, і все надовго затихло (В. Кучер); Він знав, що ми завтра вранці від’їздимо (О. Досвітній); Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (В. Кучер); Привіт кораблю, Що вниз по Дніпру одпливає на Канів! (І. Нехода); Вирядитися на ярмарок; Зважився Максим перебути на шахтах весну.., а тоді вже подаватися додому на село (Грицько Григоренко); Мені й не рушитися без білета (Н. Кобринська); Куди ж їй з таким маленьким дитяточком у дорогу випихатися (А. Шиян); Вечорами дехто запрягав коні і порожнем вимикався на ніч з села (М. Коцюбинський); Вдарився я в Крим з чумаками (Я. Щоголів). - Пор. руша́ти.

ВІДСКА́КУВАТИ (ударяючись об що-небудь, падати в протилежному напрямі, вбік; відриваючись, різко падати), ВІДЛІТА́ТИ. - Док.: відско́чити, відлеті́ти. Крем’яхи стукались об стінки ступки, відскакували, розколювалися (О. Донченко); Від залізної шматини відскакують іскри, вона розтягається в довжину, тоншає (А. Хижняк); Земля була мерзла й тверда, як бетон. Відбиті грудочки відлітали з фуркотом, як уламки гранати (Григорій Тютюнник).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).