-1-
прислівник
незмінювана словникова одиниця

Словник фразеологізмів

зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився [Запорожець], саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко).

2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам [піщанам] боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах).

3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).

зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився [Запорожець], саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко).

2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам [піщанам] боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах).

3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).

зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився [Запорожець], саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко).

2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам [піщанам] боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах).

3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).

зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився [Запорожець], саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко).

2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам [піщанам] боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах).

3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).