ПРОЩА́ТИСЯз ким (при розлуці тиснути одне одному руки, говорити слова прощання і т. ін.), РОЗСТАВА́ТИСЯ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ПРОЩА́ТИ кого, діал.;ВІДКЛА́НЮВАТИСЯрозм. (іноді з поклоном). - Док.: попроща́тися, прости́тисярідкопопрости́тисярідкорозста́тися, розлучи́тися, розійти́ся, попроща́ти, відкла́нятися. Прощатися з братом учителем у тому далекому селі Тереськові дуже сумно. Але знову його заспокоїть, утішить дорога! (Т. Масенко); Коли прийшов час розставатися, піднявся [Марусяк], випростався в увесь свій могутній зріст (Г. Хоткевич); Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися. Скільки не йти, мовляв, розлучатися треба (А. Головко); Хоч тільки і до завтрього розходились вони, та Оксані щось дуже на серці жалко було (Г. Квітка-Основ’яненко); Ми одпливали. Скільки нас було, Кого прощали матері та жони? (М. Рильський); - Панове, дозвольте відкланятись! - Карташов підвівся. - Мені час (О. Довженко).