-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив відки́нути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відки́ньмо
2 особа відки́нь відки́ньте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відки́ну відки́немо, відки́нем
2 особа відки́неш відки́нете
3 особа відки́не відки́нуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відки́нув відки́нули
жін.р. відки́нула
сер.р. відки́нуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відки́нений, відки́нутий
Безособова форма
відки́нено, відки́нуто
Дієприслівник
відки́нувши

Словник синонімів

ВІДБИВА́ТИ (успішно протидіяти наступові супротивника, боєм заставляти його відступити), ВІДКИДА́ТИ, ВІДТИСКА́ТИ, ВІДТИ́СКУВАТИ, ВІДПИРА́ТИрозм.,ВІДТІСНЯ́ТИрідко. - Док.: відби́ти, відки́нути, відти́снути, відпе́рти, відтісни́ти, відігна́ти. Сім днів вони не їли й відбивають атаки люті ворогів (В. Сосюра); Шоста армія, відкинувши ворога, підійшла до Перекопу (Ю. Яновський); Рота легко відтиснула передові частини противника (Я. Качура); - Як же її [татарву] геть уже відперли на низ,.. - живуть собі наші козаки та наживаються (Панас Мирний).
ВІДВА́ЛЮВАТИ (перекидаючи або піднімаючи що-небудь важке, прибирати вбік), ВІДВА́ЖУВАТИ, ВІДКИДА́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИрозм.;ВІДСУВА́ТИ (соваючи). - Док.: відвали́ти, відва́жити, відки́нути, відверну́ти, відсу́нути. Останками виснажених сил відвалюю мармурові сходи (Мирослав Ірчан); Відважити плиту; Господар мовчки підвівся з стільця, відкинув ляду з присадкуватої.. скрині (М. Стельмах); Одвернув камінь (Словник Б. Грінченка); От і спочинок настав за бенкетом. Столи відсувають (М. Зеров).
ВІДГОРТА́ТИ (горнучи що-небудь руками або знаряддям, переміщати в інше місце), ВІДСУВА́ТИ, ВІДГРІБА́ТИ, ВІДКИДА́ТИ. - Док.: відгорну́ти, відсу́нути, відгребти́, відки́нути. Стиснувши щелепи, працюють довжелезними гаками ті, що відгортають шлак (Я. Качура); Трохи відсунувши якусь скриньку, підняв лядку, витяг з якогось темничка барильце (Марко Вовчок); Дівчата відгрібали зерно дерев’яними лопатами (М. Томчаній); Після обіду мужчини, забравши лопати, пішли відкидати сніг (І. Сенченко).
ВІДГОРТА́ТИ (переміщати краї, поли одягу, завіску тощо вбік), ВІДКИДА́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ (завіску). - Док.: відгорну́ти, відки́нути, відверну́ти, відхили́ти. Гнат, відгорнувши поли шинелі, поліз за документами (Григорій Тютюнник); Він зіскакує з ліжка, підходить до вікна, відкидає тафтову фіранку (М. Стельмах); Архип миттю одвернув полу короткої кавалерійської бекеші (Г. Епік); Хтось по той бік вікна відхилив фіранку (Ірина Вільде).
ВІДГОРТА́ТИз чого, від чого (приймати волосся з обличчя, чуб із чола тощо), ВІДКИДА́ТИ. - Док.: відгорну́ти, відки́нути. Олена відгорнула з-понад очей волоссячко, що набігало їй на чоло (А. Турчинська); Коли хлопець випростався і відкинув чуба назад, обличчя його засвітилося привітною посмішкою (Ю. Смолич).
ВІДКИДА́ТИ (різким рухом переміщати назад, убік руку, ногу, голову); ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ (також повільно, нерізко); ЗАКИДА́ТИ (перев. назад). - Док.: відки́нути, відверну́ти, відвести́, заки́нути. Тимко лежав горілиць, відкинувши вбік ліву руку (Григорій Тютюнник); Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати, ..і відвертає голову від управителя (М. Стельмах); Став танцювати гопак на манір лезгинки,.. приклавши одну руку до грудей, а другу відвівши вбік (Григорій Тютюнник); Він закинув назад голову, і по його довгій шиї пробігли конвульсії, що мало означати, певно, сміх (П. Загребельний).
ВІДКИДА́ТИ (про погляд, теорію тощо - не визнавати чогось, не приймати чогось), ВІДХИЛЯ́ТИ, ВІДМІТА́ТИрідше. - Док.: відки́нути, відхили́ти, відмести́. Кожне людське покоління приносить щось нове, своє - і відкидає щось старе (М. Рильський); [Зізі:] Я зовсім не силкуюсь відхилити правду (М. Кропивницький).
ВІДКИДА́ТИ (кидати вбік або назад від кого-, чого-небудь), ВІДШПУ́РЮВАТИрозм. - Док.: відки́нути, віджбурну́ти, відшпурну́ти. Відкидав ногою маленькі камінчики з дороги, обходив великі (Г. Хоткевич); Відшпурнути набік шапку.
ВІДЧИНЯ́ТИ (відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір), РОЗЧИНЯ́ТИ, ВІДКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИрідше; ПРОЧИНЯ́ТИ, ПРОКРИВА́ТИрідше (не повністю, частково); ВІДХИЛЯ́ТИ (тихо); РОЗЧА́ХУВАТИ (широко, навстіж); ВІДЩІПА́ТИ (знімаючи защіпку); ВІДКИДА́ТИ (різко). - Док.: відчини́ти, розчини́ти, відкри́ти, розкри́ти, прочини́ти, прокри́ти, відхили́ти, розчахну́ти, відщепи́ти, відщіпну́ти, відки́нути. Він довго намацував засув, поки відчинив двері (С. Чорнобривець); Пані Федора мовчки розчиняє браму (М. Стельмах); По драбині лазила дівчина, відкривала віконниці (Панас Мирний); Мила, день уже давно! Як для мене вірне серце, Ти у сад розкрий вікно (В. Сосюра); Прочинивши хвіртку, Семен побачив дружину (П. Кочура); Одхиляє трошки ляду, придивляється у шпарку (Леся Українка); Відхиливши дверцята, Володька привітався з машини до куми (О. Гончар); Сеспель рвучко повернувся, широко розчахнув двері (Ю. Збанацький); Відщепнула йому двері, кличе його (Г. Квітка-Основ’яненко); Одкинула двері, держить (Марко Вовчок).
ВІДШТОВХНУ́ТИ (штовхаючи, різким рухом віддалити кого-, що-небудь), ВІДІПХНУ́ТИ, ВІДКИ́НУТИ, ВІДТРУ́ТИТИ, ВІДСТОРОНИ́ТИ. - Недок.: відшто́вхувати, відпиха́ти, відкида́ти, відтру́чувати, відсторо́нювати. Батько відштовхує від себе задачник (Ю. Смолич); Замфір підняв руку, щоб відіпхнути Маріору (М. Коцюбинський); Пес качався чорним клубком по траві. Дід відкинув його чоботом, усівся біля Дороша (Григорій Тютюнник); Варвара вхопила Параску за барки, але Параска була дужча, то й відтрутила Варвару далеко від себе (Лесь Мартович); Дівчина.. рішуче відсторонила від себе Марію Степанівну (Д. Ткач).
ВІДШТО́ВХУВАТИ (своїми вчинками, словами, ставленням до когось робити його чужим, далеким, припиняти дружні, близькі стосунки з ним), ВІДДАЛЯ́ТИ, ВІДСТОРОНЯ́ТИ, ВІДСТОРО́НЮВАТИ, ВІДЧУ́ЖУВАТИ, ВІДПИХА́ТИ, ВІДКИДА́ТИрідше. - Док.: відштовхну́ти, віддали́ти, відсторони́ти, відчужи́ти, відіпхну́ти, відки́нути. Не варто загострювати увагу на проявах сором’язливості. Це може посилити розгубленість дитини, відштовхнути її навіть від близьких людей (з газети); Вона сама віддалила від себе всіх дівчат, які хотіли дружити з нею (В. Собко); Все-таки це не так просто - з болем відсторонити кохану дівчину (О. Гуреїв); Ми зустрілися серед нових умов, що мимоволі відчужували нас (Ірина Вільде); І як було [Оксані] не повірити, як зректися надзвичайного щастя, відіпхнути Олексія, не слухати його речей солодких? (Л. Яновська); Коли й мати його не благословить і відкине від себе, .. вона його не покине (Г. Квітка-Основ’яненко).

Словник фразеологізмів

відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори [Пархоме] і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить... Бідна моя жінка за ним і сама трохи ніг не відкинула (О. Стороженко); [Свирид:] Жде, мать [мабуть], не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник); — Станеш вдумуватися [у життя] — посивієш, сухоти наживеш, раніш строку копита відкидаєш (В. Москалець); Коли хтось ловив чорта чи відьму — тож не милував їх... Чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита (М. Стельмах). повідкида́ти но́ги (копи́та) (про багатьох). — Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омелянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б ви копита (М. Стельмах). повідкида́ти ра́тички, жарт. — Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаєш? (Григорій Тютюнник).

2. від чого і без додатка. Дуже втомитися. повідкида́ти но́ги (перев. про всіх або багатьох). [Мелашка:] Похрипли від співів і ноги від танців повідкидали дружки, свашки та приданки... (М. Кропивницький); — Ну-ну, не гарцюй! — крикнув на його Юхим. — Ще поки донесеш до місця, то і ноги повідкидаєш (Панас Мирний).

відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори [Пархоме] і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить... Бідна моя жінка за ним і сама трохи ніг не відкинула (О. Стороженко); [Свирид:] Жде, мать [мабуть], не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник); — Станеш вдумуватися [у життя] — посивієш, сухоти наживеш, раніш строку копита відкидаєш (В. Москалець); Коли хтось ловив чорта чи відьму — тож не милував їх... Чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита (М. Стельмах). повідкида́ти но́ги (копи́та) (про багатьох). — Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омелянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б ви копита (М. Стельмах). повідкида́ти ра́тички, жарт. — Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаєш? (Григорій Тютюнник).

2. від чого і без додатка. Дуже втомитися. повідкида́ти но́ги (перев. про всіх або багатьох). [Мелашка:] Похрипли від співів і ноги від танців повідкидали дружки, свашки та приданки... (М. Кропивницький); — Ну-ну, не гарцюй! — крикнув на його Юхим. — Ще поки донесеш до місця, то і ноги повідкидаєш (Панас Мирний).

відки́нути / відкида́ти но́ги (вульг., жарт. копи́та, ра́тиці і т. ін.), зневажл. 1. Померти, загинути. Ори [Пархоме] і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); І розказать не можна, яка нам морока була з тією дитиною: цілісінький день і цілісіньку ніч кричить... Бідна моя жінка за ним і сама трохи ніг не відкинула (О. Стороженко); [Свирид:] Жде, мать [мабуть], не діждеться, поки дядько ноги одкидає (Григір Тютюнник); — Станеш вдумуватися [у життя] — посивієш, сухоти наживеш, раніш строку копита відкидаєш (В. Москалець); Коли хтось ловив чорта чи відьму — тож не милував їх... Чорта найчастіше запрягали в плуга, і він орав доти, поки не відкидав копита (М. Стельмах). повідкида́ти но́ги (копи́та) (про багатьох). — Тоді я одним куликом борошна вирятував три душі: і Омелянову, і твоєї матері, і твою. Інакше повідкидали б ви копита (М. Стельмах). повідкида́ти ра́тички, жарт. — Як ти думаєш, Тимку, скоро наші муки закінчаться, чи ганятимуть нас по степах, доки і ратички повідкидаєш? (Григорій Тютюнник).

2. від чого і без додатка. Дуже втомитися. повідкида́ти но́ги (перев. про всіх або багатьох). [Мелашка:] Похрипли від співів і ноги від танців повідкидали дружки, свашки та приданки... (М. Кропивницький); — Ну-ну, не гарцюй! — крикнув на його Юхим. — Ще поки донесеш до місця, то і ноги повідкидаєш (Панас Мирний).