ВІДМО́ВИТИСЯвід кого (припинити родинні чи інші зв’язки з ким-небудь), ВІДЦУРА́ТИСЯ, ВІДРЕКТИ́СЯ, ЗРЕКТИ́СЯкого, ПОКИ́НУТИкого,ВІДСТУПИ́ТИСЯ, ВІДЩЕПИ́ТИСЯрозм., ПОРВА́ТИз ким, ВІДКИ́НУТИСЯрозм., ВІДКАСНУ́ТИСЯрозм., ЗІРВА́ТИрозм. рідше, ВІДКАЗА́ТИСЯдіал. - Недок.: відмовля́тися, відріка́тися, зріка́тися, покида́ти, відступа́тися, відще́плюватися, порива́ти, зрива́ти, відка́зуватися. В парку він привселюдно відмовився від свого батька [поліцая] (Є. Гуцало); [Мар’я Василівна:] Безсоромний, безсумлінний зрадливець!.. Одцуратись, відректись від жінки! (Олена Пчілка); Батько не зрікся свого сина... (Панас Мирний); - Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й.. покинуть тебе саму на старість, як сироту, - говорила мати, плачучи (І. Нечуй-Левицький); Після смерті матері.. батько відступився від нього, на мачуху проміняв (О. Гончар); Порвати дружбу з ким-небудь; - Я зірву з ним знайомість (Леся Українка).

ВІДЧЕПИ́ТИСЯперев. наказ. спосіб (перестати надокучати кому-небудь, залишити когось в спокої), ВІДВ’ЯЗА́ТИСЯ, ВІДКАСНУ́ТИСЯрозм., ВІДКАРА́СКАТИСЯ. - Іди... Відчепись, - відмахується він від Тамари (О. Гончар); - Чи я тобі лікар, чи знахар, - одв’яжися од моєї душі (Л. Яновська); Що в нього не запитаєш, тільки рукою одмахне: одкаснись, мовляв, не до того (В. Еллан).