ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИрозм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИрозм. рідко (впевнено, переконливо). - Док.: ви́мовити, ви́голосити, проговори́ти, відкарбува́ти, відчека́нити. Міністр.. відповідав тихо, трохи гаркавив, вимовляючи французькі слова (Ю. Яновський); Запалившись, Гаркуша виголошує останні слова таким тоном, немов стоїть уже десь на майдані серед заробітчанського юрмища (О. Гончар); І брат з братом обнялися і проговорили Слово тихої любові (Т. Шевченко); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано,.. - сухо чеканить він (В. Собко).