-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив відказа́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відкажі́мо, відкажі́м
2 особа відкажи́ відкажі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відкажу́ відка́жемо, відка́жем
2 особа відка́жеш відка́жете
3 особа відка́же відка́жуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відказа́в відказа́ли
жін.р. відказа́ла
сер.р. відказа́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відка́заний
Безособова форма
відка́зано
Дієприслівник
відказа́вши

Словник синонімів

ВІДМОВЛЯ́ТИ (давати відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ), ВІДКА́ЗУВАТИдіал.,ВИПОВІДА́ТИдіал.,ВИМОВЛЯ́ТИдіал. - Док.: відмо́вити, відказа́ти, ви́повісти, ви́мовити. Він дуже любив дітей... Ніколи ні в чому їм не відмовляв (А. Шиян); - Спасибі тобі, мій таточку рідненький! Не відкажи і теперечки, - та й устала навколішки, і цілує його руки (Г. Квітка-Основ’яненко); - А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання? (І. Франко).
ВІДМОВЛЯ́ТИ (про механізми, прилади - переставати працювати, діяти внаслідок несправності, зіпсуття), ВІДКА́ЗУВАТИрозм. - Док.: відмо́вити, відказа́ти. - Як на зло, телефон відмовив (А. Головко); Відказав мотор.
ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо),ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИрідше,ПОВІДА́ТИрідко,ВІДРІ́ЗУВАТИрозм., ВІДРУ́БУВАТИрозм., ВІДРІКА́ТИзаст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). - Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́тирозм.відбу́ркнутирозм.відвісти́тизаст.відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); - Чи так гарно буде? - питає вона свекрухи, показуючи шитво. - Та гарно, моя дитино, - відказує Мотря (Панас Мирний); - Що воно за дівчина? - Гайденко не відразу відмовив: - Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? - скрикнула Гашіца... - Не пришлю... - відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); - В наш час пустомелів не люблять, - відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); - То нема що таїти, - відрік Тома (В. Стефаник); - В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. - А тут під сосну кладуть, - віджартувався (Ю. Збанацький).
ЗАПОВІДА́ТИ (залишати що-небудь комусь у спадок), ВІДКА́ЗУВАТИрозм.; ВІДПИ́СУВАТИрозм.,ЗАПИ́СУВАТИрозм.,ПЕРЕПИ́СУВАТИрозм. (даючи письмове розпорядження). - Док.: запові́сти́, відказа́ти, відписа́ти, записа́ти, переписа́ти. [Ернест:] Тітка заповіла мені дім (І. Франко); - Вмираю, діти, - сказав він.. Хату я одказую на обидвох синів навпіл (П. Козланюк); - Я вже надумала, кому що повіддавати, коли помру. От хату свою я йому відписую, - й тітка Меланка кивнула на мене (Є. Гуцало); Карпова тітка померла - десь у городі служила стара дівка, самотня, і записала Карпові двісті рублів (М. Коцюбинський); Отак собі цей Гринько роздумав та й переписав ціле своє господарство на жінку (Лесь Мартович). - Пор. 2. залиша́ти.