віддавати 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив віддава́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   віддава́ймо
2 особа віддава́й віддава́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа віддава́тиму віддава́тимемо, віддава́тимем
2 особа віддава́тимеш віддава́тимете
3 особа віддава́тиме віддава́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа віддаю́ віддаємо́, віддає́м
2 особа віддає́ш віддаєте́
3 особа віддає́ віддаю́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
віддаючи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. віддава́в віддава́ли
жін. р. віддава́ла
сер. р. віддава́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
віддава́вши

Словник синонімів

ВИТРАЧА́ТИ (тратити час, сили тощо на що-небудь), ВИТРА́ЧУВАТИ, ВИКОРИСТО́ВУВАТИ, ВІДДАВА́ТИ, ДІВА́ТИ. - Док.: ви́тратити, ви́користати, відда́ти, ді́ти, поді́ти. Я не стану витрачати дорогоцінної крихти часу на зайве (Ю. Яновський); Не шкода було б, якби витрачував сили на роботу (М. Коцюбинський); - Кожну погожу днину використовувати треба (А. Головко); За багатий урожай усі сили віддавай (прислів’я); [Марина:] Ой, Оксано, Оксано. Силу свою не маєш куди діти (О. Корнійчук).
ВІДБИВА́ТИщо (відкидати в зворотному напрямку проміння, світло, колір), ВІДСВІ́ЧУВАТИчим і без додатка,ВІДДАВА́ТИщо і без додатка. - Док.: відби́ти, відсвіти́ти, відда́ти. Основним джерелом наших відомостей про космічні тіла є електромагнітні хвилі, які випромінюють або відбивають ці тіла (з журналу); У печі палає.. Одсвічують весело білі стіни (Марко Вовчок); На захід сонця - зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (К. Гордієнко).
ВІДВ’Я́ЗУВАТИ (розв’язуючи, відокремлювати від прив’язі що-небудь прив’язане), ВІДПИНА́ТИ, СПУСКА́ТИ, ВІДДАВА́ТИ (якір, швартові, вітрила). - Док.: відв’яза́ти, відіп’я́ти, відп’ясти́, відіпну́ти, спусти́ти, відда́ти. Наталя відв’язала човен, вивела на чисту воду (П. Кочура); Єпископи зняли з Ярослава пурпуровий хітон, відіпнули меч і підвели князя до вівтаря (П. Загребельний); З вечірньою зорею спускали з конов’язі лошат і вони з веселим заливчастим іржанням мчали до своїх маток (З. Тулуб); А кораблі все йшли і йшли, віддаючи якорі на рейді (В. Кучер).
I. ВІДГО́НИТИчим (мати запах чого-небудь), ВІДДАВА́ТИ, ПАХТІ́ТИрозм.,ТХНУ́ТИрозм.;ПРИПАХА́ТИрозм. (про легкий або неприємний запах); ПЕ́РТИфам. (про сильний неприємний запах). Повітря відгонить гнилим листям і болотом (Ірина Вільде); Гнат тримав її під руки й дивився, як у неї на плечах розсипалося волосся, звисало в повітрі і віддавало запахом весняних квітів (С. Чорнобривець); Суп пахтів димом (П. Загребельний); - Зайшов у таке місце, де вода була дуже масна, наче сіркою від неї тхнуло (О. Донченко); - Чого ж се воно [борошно] чорне?.. Бач же й димом припахає (Панас Мирний); Від нього так і перло карболкою (Григорій Тютюнник). - Пор. I. па́хнути.
ВІДДАВА́ТИ (давати назад узяте, позичене, привласнене, належне), ВЕРТА́ТИ, ПОВЕРТА́ТИ, ВІДНО́СИТИ, ЗВЕРТА́ТИрідше. - Док.: відда́ти, верну́ти, поверну́ти, віднести́, зверну́ти. - Багато [товарів].. набрали в мене люди без грошей, а ніхто не квапиться віддавати (М. Коцюбинський); Мій батько нікому не винний: в одного позичає, а другому повертає (прислів’я); [Любов:] Я й забула, що треба віднести Галі її концерт, вона просила конче сьогодні віддати їй (Леся Українка); - Прошу, пане докторе, звертаю вам сей цінний документ (І. Франко).
ВІДДАВА́ТИ (про вогнепальну зброю - різко штовхати під час пострілу), ВІДБИВА́ТИ, ВІДШТО́ВХУВАТИ. - Док.: відда́ти, відби́ти, відштовхну́ти. Сильно віддавали [рушниці] в плече і щоку (Т. Масенко); Автомат відбивав злегка; Під час пострілу гармату сильно відштовхувало.
ВІДДАВА́ТИСЯ (якій-небудь справі, ідеям тощо), ПРИСВЯ́ЧУВАТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ПРИСВЯ́ЧУВАТИ (із сл. себе). - Док.: відда́тися, присвяти́тися, відда́ти, присвяти́ти. Після поразки революції [1905 р.] Хоткевич емігрує в Галичину й цілком віддається літературі, музиці, малюванню (з журналу); Мені здається, що мені треба присвятитися виключно науці (А. Кримський); Бодянський.. присвятив себе археології (І. Шаповал).
ВІДДЯ́ЧУВАТИ (на чийсь добрий учинок, подарунок і т. ін. відповідати тим самим), ВІДДЯ́ЧУВАТИСЯ, ВІДПЛА́ЧУВАТИ, ВІДПЛА́ЧУВАТИСЯ, НАГОРО́ДЖУВАТИ, ПЛАТИ́ТИ, РОЗПЛА́ЧУВАТИСЯрідше,ВІДДАВА́ТИрозм. - Док.: віддя́чити, віддя́кувати, віддя́читися, віддя́куватися, відплати́ти, відплати́тися, нагороди́ти, заплати́ти, розплати́тися, відда́ти, віддружи́тидіал.Як їм за всю їх добрість віддячити? (І. Сенченко); Дякую Вам тимчасом тільки добрим щирим словом, а надалі постараюсь віддячитись і ділом (Леся Українка); Я любив молодого лікаря, як брата, а він відплачував мені тим же (Ю. Збанацький); За його добрість відплачувався йому такою вірною і старанною услугою (І. Франко); Дружними оплесками нагороджують лектора вдячні слухачі (А. Шиян); Жанні обридло слухати це вихваляння людини, якій вона платила тою самою зненавистю, якою ненавидів Ярош її (Д. Бедзик); За горе ми заплатимо горем (І. Котляревський); Розплачуватися добром за добро; [Петро:] Його повинність дітей до розуму довести... А їх повинність - віддати батькові тим добром, що за його поміччю добули... (Панас Мирний); - А коли хочеш мені віддякувати.., так от чим мені віддружи... та гляди, не полінуйся і не збреши (Г. Квітка-Основ’яненко).
ВІДЛУ́НЮВАТИ (про звук - віддаватися луною), ВІДЛУ́НЮВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ВІДДАВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯрозм. - Док.: відлу́нити, відлу́нитися, відби́тися, відда́ти, відда́тися, відгукну́ти, відгукну́тися, відізва́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Слово, повторене тисячоусто, В горах і долах відлунює густо (А. Малишко); А над рікою ще довго відлунювалися.. дівочі голоси (С. Чорнобривець); Постріли подвійною луною відбивалися межи гір (О. Досвітній); Вереск флейт, литаврів гуркіт В морі гуком віддає (М. Бажан); В нічній тиші тупіт кінських копит віддавався лунко й виразно (Григорій Тютюнник); Гунява луна.. дерев’яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова (С. Васильченко); Говорив увесь час він.. Кожне слово ніби відгукувалось луною в соборі (Ю. Яновський); Він як подасть голос з долини - далеко в горах окликнеться (С. Чорнобривець).
ДАВА́ТИ (комусь особисто, до рук), ПОДАВА́ТИ, ВКЛАДА́ТИзі сл. в руку (руки), перев. уроч.; ВРУЧА́ТИ (в офіційній, урочистій обстановці); ПЕРЕДАВА́ТИ (від однієї особи до іншої); РОЗДАВА́ТИ, РОЗТИКА́ТИрозм. (кільком, багатьом); ВІДДАВА́ТИ (перев. повертаючи назад узяте, позичене тощо); СУ́НУТИ, СО́ВАТИ (поспішно, недбало чи потай). - Док.: да́ти, пода́ти, вкла́сти, вручи́ти, переда́ти, розда́ти, розти́кати, відда́ти, суну́ти. - Яка ж дівчинка розумненька! - щовечора казала сусіда стара, гладячи дівчинку по головці та даючи у дрібненькі рученятка шажок і другий (Марко Вовчок); Суворо й урочисто подавала мати батькові свячений хліб,.. нарізав [батько] його.. і роздавав родині (Ю. Яновський); Вкладає [Гелен] меча в руку Кассандри (Леся Українка); Раз у раз долинають оплески: ..то ще комусь вручають атестат зрілості (О. Гончар); Роман виймає з кишені гроші, передає матері (М. Стельмах); - На ж намисто! - здіймаючи з шиї, подає Христя. - Не треба. Як прийдеш - тоді віддаси (Панас Мирний); Одна [баба] та суне мені попід столик гроші (Лесь Мартович); Бачить [Явдоха], що солдат не дивиться на неї, та й стала йому совати бублики в руку (Г. Квітка-Основ’яненко).
ДАВА́ТИ (кому-небудь для тимчасового або постійного користування), ВІДДАВА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ, ПРИДІЛЯ́ТИрозм.; НАДАВА́ТИ (перев. слово, право користування, допомогу); ЗДАВА́ТИ (на чийсь розсуд, у чиєсь розпорядження). - Док.: да́ти, відда́ти, відвести́, приділи́ти, нада́ти, зда́ти. Коня в позичку не давай, а жінку в приданки не пускай (прислів’я); - Я прийшов запитати, чи не віддали б ви молодому подружжю свою кімнату (Є. Гуцало); Чемно всяк Гостям новим стільці відводить (переклад М. Рильського); Діточкам моїм пан щось приділить за мою смерть... (Марко Вовчок); Директор школи надав слово Сергію Сергійовичу (Є. Кравченко); Павло Гречаний.. підійшов до Оксена, щоб пояснив, куди худобу здавати (Григорій Тютюнник).
ПРИСВЯ́ЧУВАТИкому, чому (призначати або підносити в дар комусь твір літератури чи мистецтва), ВІДДАВА́ТИ, ПОСВЯ́ЧУВАТИ, ПОСВЯЩА́ТИзаст.; ПРИУРО́ЧУВАТИдо чого (одну подію до іншої, перев. урочистої). - Док.: присвяти́ти, відда́ти, посвяти́ти, приуро́чити. Пушкіна перекладали на українську мову ще за його життя, причому перекладач "Полтави" Євген Гребінка присвятив свою роботу авторові (М. Рильський); Кожну думу, кожну пісню я Вітчизні віддаю (В. Сосюра); Наближалось якесь побутове свято. Заступник голови, він же рільник артілі, приурочив до нього вихідний день (І. Волошин).
ПЛАТИ́ТИкому (віддавати гроші або що-небудь цінне за виконану працю, послугу, щось куплене тощо), СПЛА́ЧУВАТИ, ОПЛА́ЧУВАТИ, ВИНАГОРО́ДЖУВАТИкого,УПЛА́ЧУВАТИ[ВПЛА́ЧУВАТИ]заст.;ДОПЛА́ЧУВАТИ, ПРИПЛА́ЧУВАТИ, ПРИПЛА́ЧУВАТИСЯрозм. (додатково); РОЗПЛА́ЧУВАТИСЯз ким,РОЗРАХО́ВУВАТИСЯз ким,РОЗРАХО́ВУВАТИкого, рідше,ОБРАХО́ВУВАТИСЯз ким, розм. (перев. за роботу по її закінченні); ДАВА́ТИрозм.,ВІДДАВА́ТИрозм. (за куплене). - Док.: заплати́ти, сплати́ти, оплати́ти, ви́нагородити, уплати́ти[вплати́ти], доплати́ти, приплати́ти, приплати́тися, розплати́тися, оплати́тисярозм.розрахува́тися, розрахува́ти, порахува́тися, обрахува́тися, поквита́тисярозм.поквитува́тисярозм. рідшеда́ти, відда́ти. Я знаю: ти вчора нічого не їла. Де ж там: вже цілий рік тобі не платили грошей! (М. Хвильовий); - Прийшлось панові чимало худоби всякої спродати, щоб мені сплатити (Панас Мирний); До хворих він присилав лікарів, оплативши гонорар наперед (Ю. Смолич); - Чим же тебе за твою службу винагородити? (Ганна Барвінок); - Так і нам тепер треба, якомога кинутись та заробляти, та подушне зносити, та недоїмку, на кому є, уплачувати (Г. Квітка-Основ’яненко); Де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш (прислів’я); Різницю коштів я готова навіть приплатити (Леся Українка); Зачепився [Нечипір] з шинкарем, та потовк йому усі пляшки і усі чарки, а опісля й приплатився, троха чи не сорок алтин (Г. Квітка-Основ’яненко); В багатіїв Антон у борг набрав лісу, а розплачуватися не мав чим (С. Чорнобривець); - Краще найняти худобу. - Еге, то не штука найняти, а чим потім за хату оплатишся? (М. Стельмах); Вони розраховуються з блідолицим, примарно-мовчазним офіціантом (Ю. Бедзик); Хотіла [мати] взяти від неї гроші і йти до пані обрахуватися (Н. Кобринська); Декотрі чоловіки платили касирові не разом, а давали частками, коли була їм спроможність заплатити частку податків (І. Нечуй-Левицький); - Що ти зробиш йому, гладкому?.. Він худобу пожалує швидше, бо оддав гроші за неї (М. Коцюбинський).
ПОСИЛА́ТИ (давати доручення, наказувати чи радити комусь піти або поїхати кудись, до когось з певною метою), СЛА́ТИ, ВИСИЛА́ТИ, НАДСИЛА́ТИ, ВІДРЯДЖА́ТИ, ВІДПРАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, ВІДДАВА́ТИ, НАРЯДЖА́ТИ, ГНА́ТИрозм., ГОНИ́ТИрозм., КИДА́ТИрозм.; ПІДСИЛА́ТИ (з таємною метою); ВИСТАВЛЯ́ТИ (також на бій чи змагання); КОМАНДИРУВА́ТИрідко (про офіційне відрядження); ДЕЛЕГУВА́ТИ (від якоїсь групи людей). - Док.: посла́ти, ви́слати, надісла́ти, відряди́ти, відпра́вити, напра́вити, відда́ти, наряди́ти, погна́ти, ки́нути, підісла́ти, ви́ставити, командирува́ти, делегува́ти. Пильно стежив [батько] за Артемовою наукою .. Сам і посилав у школу, і дома роботою не завалював (А. Головко); - А що ж ти, може, думаєш брати її за себе? - Буду сватів слати в неділю (Марко Вовчок); Сторожує тут [на фермі] тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає батька, діда Гордія (Ю. Мушкетик); - Іване Володимировичу, але ж це Наркомзем надсилає студентів до вас на практику (О. Довженко); Відрядили мене якось у тилові авіамайстерні (В. Минко); Обшукавши полоненого, ми відправляємо його до штабу дивізії (І. Багмут); - Прямо не знаю, чого вас оцей робітземліс направляє сюди? - здвигає плечима лісник (М. Стельмах); - О! о! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (М. Коцюбинський); А вже щонайгірше було тим жонатим! Хоч розступися земля! І мати і жінка голосять, неначе на смерть наряджають (Леся Українка); Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання, а четвертого дня вже гнали їх на панщину до легшої роботи (І. Нечуй-Левицький); Її гонили день у день на трудову повинність (В. Кучер); Прямо з ешелонів їх кидали в бій (О. Гончар); Тож посила [Еней] зробить умову, Як завтра виставляти рать (І. Котляревський); Навесні 1920 року Григор’єва командирували на Україну обстежити стан авіаційних заводів (з журналу); Їх делегували до коменданта станції вимагати негайної відправки ешелону (Д. Бедзик).
ПРОДАВА́ТИ (давати який-небудь товар в обмін на гроші або інший товар), ЗБУВА́ТИ, СПРО́ДУВАТИ[СПРОДАВА́ТИ]розм., ЗАПРО́ДУВАТИ[ЗАПРОДАВА́ТИ]заст.; РОЗПРО́ДУВАТИ[РОЗПРОДАВА́ТИ], РОЗТОРГО́ВУВАТИ, СПРО́ДУВАТИСЯрозм. (усе, перев. частинами); ВІДДАВА́ТИрозм. (за певну ціну); СПУСКА́ТИрозм.,ПУСКА́ТИрозм.,СПЛАВЛЯ́ТИ[СПЛА́ВЛЮВАТИрідше]розм. (перев. за низьку ціну);РЕАЛІЗУВА́ТИспец., розм. (те, що підлягає продажу, збуту). - Док.: прода́ти, збу́ти, спрода́ти, запрода́ти, розпрода́ти, розторгува́ти, спрода́тися, відда́ти, спусти́ти, пусти́ти, спла́вити, реалізува́ти. Мокрина з матір’ю продавала на базарі рибу (І. Нечуй-Левицький); Прийдеться, дівчинонько, Намисто збувати, Ой намисто збувати Та все тому козакові Тютюн купувати (пісня); У нас з бабусею справи були зовсім погані, бо вже була пізня осінь, ішли дощі, і я заробляв дуже мало, а спродувати вже не було чого (Л. Смілянський); Прислав Мартин Цяпор до жінки листа з Томської, щоб зараз збиралась із дітьми, все спродавала (Грицько Григоренко); Запродував [п’яниця] лихварям збіжжя ще в накоренку (Леся Українка); - Вишневецький не з доброї волі поступився і запродав Рокитну, що знов потрапила до рук Острозьких (І. Ле); - Сими днями сподіваюся бочку [риби] розпродати (Панас Мирний); Тяглися [люди] битими шляхами на тихий схід. Мерли дорогою діти, спродувалося за безцінь майно (О. Слісаренко); В мене овесець важненький, дешево віддам (Г. Квітка-Основ’яненко); - Зразу після революції став [князь] землю продавати. Десятин, мабуть, з півтисячі спустив (А. Головко); До нього регулярно щороку зіходилася гуцулія довідуватися: чи сіно дешево пускати, чи худобу (Г. Хоткевич); На розі якийсь гендляр відкрив крамницю і скуповує за безцінь коштовні речі, картини, килими та сплавляє їх фашистським генералам та офіцерам (А. Хижняк); Стиглі помідори, не придатні для тривалого зберігання свіжими, реалізують протягом кількох днів (з журналу).

Словник антонімів

БРАТИ ДАВАТИ
Приймати що-н. у своє користування, (швидко) хапати. Передавати що-н. в чуже користування, вручати.
Братидавати горнятко, гроші, дитину, землю, зошит, іграшку, книгу, ліки, лопату, олівець, цукор, яблуко. Взяти що-н. з бібліотеки, від сусідів ~  віддавати до бібліотеки, сусідам. Братидавати переглянути, подивитися, поїсти, почитати що-н. Брати, взяти в руки, додому, собі ~  давати в чиїсь руки, додому, кому-н. Брати, взяти ~  давати зразу, несподівано, обережно, охоче, регулярно, рідко, таємно, часто, швидко, щодня. Вирішив, захотів що-н. брати, взятидавати.
Брати відпустку - йти у відпустку ~  давати відпустку - дозволяти комусь іти у відпустку; Взяти в свої руки - а) починати опікуватися; б) починати керувати ким-, чим-н. ~  дати в чиї руки - доручити комусь опікуватися кимсь; Брати зобов’язання - зобов’язуватися до чого-н. ~  давати зобов’язання - обіцяти виконати щось; Брати на глум (на сміх) - насміхатися над ким-н. ~  віддавати на глум (на сміх) - ставити в умови приниження кого-н.; Брати (взяти) перше місце - у змаганні завоювати перше місце ~  віддавати перше місце - не змогти відвоювати перше місце у змаганні; Брати приклад - наслідувати кого-н. ~  давати приклад - бути зразком для кого-н.; Брати рушники - засвататися; Брати шлюб - одружуватися ~  віддавати заміж - одружувати дочку; Брати (взяти) слово - а) виступити на зборах; б) взяти обіцянку ~  давати слово - а) дозволити виступити на зборах; б) обіцяти що-н. комусь; Брати початок (про річку, потік) - розпочинатися ~  давати початок - започатковувати; Брати уроки - учитися ~  давати уроки - учити; Ні дати ні взяти - такий самий, так само.
Думаєш дати, подумай, де взяти. Добре тому давати, хто не хоче брати, а хто бере, по душі дере (Народні прислів’я)Дає мені милий грушку Таку невеличку, А я його все йдно люблю І цілую в личко (Народні коломийки).
Брання ~ давання, забирання ~ давання, забраний ~ відданий, забирати ~ віддавати; загарбати ~ віддавати, хапати ~ віддавати
ПОЗИЧАТИ ВІДДАВАТИ
Брати щось у борг, в тимчасове користування у кого-н.; давати щось у борг, у тимчасове користування кому-н. Повертати назад позичене, взяте в тимчасове користування.
Позичативіддавати газету, гроші, журнал, зошит, книжку, м’яч, підручник, шапку; сусідові, товаришеві; зараз, зразу, непомітно, офіційно, швидко; багато, дуже багато. Позичати в касі, в людей ~  віддавати до бібліотеки, каси, людям. Вирішити, збиратися, намагатися, прагнути, просити, хотіти позичативіддавати.
Цей чоловік нікому не винен: у того позичить, а тому віддасть (Народне прислів’я).
Позичка //позичання ~ віддача //віддання //віддавання, позичений ~ відданий; брання ~ віддавання

Словник фразеологізмів

відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу. Померти. Одпочивала [княжна], Та й Богу душу оддала (Т. Шевченко); Він [Ласун] усе хрипів у землянці своїй і ніяк не міг віддати Богові .. душу (В. Дрозд); — Ти б делікатніше, а то...— посутулився Насташевський, напевно, злякавшись, що в його кімнаті Батюта може віддати Богові душу (Є. Куртяк); Дивись в обід розгорілося [дитя], розпалилося, на горлянку жаліється, а на другий день і Богові душу віддає... (Панас Мирний). відда́ти ду́шу бога́м. “Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душі богам(І. Котляревський).

відда́ти / віддава́ти Бо́гу (Бо́гові) ду́шу. Померти. Одпочивала [княжна], Та й Богу душу оддала (Т. Шевченко); Він [Ласун] усе хрипів у землянці своїй і ніяк не міг віддати Богові .. душу (В. Дрозд); — Ти б делікатніше, а то...— посутулився Насташевський, напевно, злякавшись, що в його кімнаті Батюта може віддати Богові душу (Є. Куртяк); Дивись в обід розгорілося [дитя], розпалилося, на горлянку жаліється, а на другий день і Богові душу віддає... (Панас Мирний). відда́ти ду́шу бога́м. “Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душі богам(І. Котляревський).

віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

віддава́ти / відда́ти дани́ну (дань). 1. кому, чому. Належно оцінювати, визнавати значення, важливість і т. ін. кого-, чого-небудь. Доволі! Доволі! Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну далину (Л. Первомайський); Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика (Ю. Яновський); — Тільки ж ми по-справжньому віддаймо данину старанням мого старого. Не може людина повітрям жити (Іван Ле); // чого. Відповідно цінуючи, шануючи кого-, що-небудь, виявляти своє ставлення. Щиру данину поваги віддавали Івану Петровичу Котляревському декабристи і Герцен (З журналу); Десятки разів бував [Синявін] в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків [мінаретові] (Іван Ле).

2. чому. Приділяти належну увагу чому-небудь, робити що-небудь об’єктом уваги. Пісня віддавала дань романтичній привабливій постаті народного героя... (Я. Качура); Він поспішав разом з синами віддати данину захопленню прекрасним (О. Полторацький); Питанням стилю і майстерності письменника [М. Стельмаха] щедру данину віддали і В. Бєляєв.., і П. Колесник (З журналу).

3. чому. Наслідувати що-небудь, захоплюватися чимсь відповідно до поширених у певний час поглядів, уподобань і т. ін. Але, незважаючи на те, що цею [цією] повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви (М. Коцюбинський); В свій час віддавши данину символічно-абстрактній, філософсько-невиразній поезії, вже в книзі “Плуг” він [П. Тичина] виступив як поет-громадянин (А. Малишко).

4. чому. Брати участь у чому-небудь. — Вона [дочка] у вас надзвичайно добра: як ніхто віддає данину нашій складній роботі, допомагає як може (З журналу); Був ще двічі поранений — віддав свою данину всесвітній бійні Андрій-столяр (Є. Кротевич).

віддава́ти / відда́ти дани́ну (дань). 1. кому, чому. Належно оцінювати, визнавати значення, важливість і т. ін. кого-, чого-небудь. Доволі! Доволі! Ми всі віддавали Віддаленій молодості данину, Ми всі відчували, як змореним чвалом Вона відлітала в сумну далину (Л. Первомайський); Шахай похвалив прекрасного коня, що вартий більш за іншого чоловіка, а Остюк, віддаючи дань красі й бігові четвероногого друга, хотів щиро вилаятись із цього, але вчасно прикусив язика (Ю. Яновський); — Тільки ж ми по-справжньому віддаймо данину старанням мого старого. Не може людина повітрям жити (Іван Ле); // чого. Відповідно цінуючи, шануючи кого-, що-небудь, виявляти своє ставлення. Щиру данину поваги віддавали Івану Петровичу Котляревському декабристи і Герцен (З журналу); Десятки разів бував [Синявін] в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків [мінаретові] (Іван Ле).

2. чому. Приділяти належну увагу чому-небудь, робити що-небудь об’єктом уваги. Пісня віддавала дань романтичній привабливій постаті народного героя... (Я. Качура); Він поспішав разом з синами віддати данину захопленню прекрасним (О. Полторацький); Питанням стилю і майстерності письменника [М. Стельмаха] щедру данину віддали і В. Бєляєв.., і П. Колесник (З журналу).

3. чому. Наслідувати що-небудь, захоплюватися чимсь відповідно до поширених у певний час поглядів, уподобань і т. ін. Але, незважаючи на те, що цею [цією] повістю Франко оддав данину тодішній літературній школі, ми бачимо в ній вже й соціальні мотиви (М. Коцюбинський); В свій час віддавши данину символічно-абстрактній, філософсько-невиразній поезії, вже в книзі “Плуг” він [П. Тичина] виступив як поет-громадянин (А. Малишко).

4. чому. Брати участь у чому-небудь. — Вона [дочка] у вас надзвичайно добра: як ніхто віддає данину нашій складній роботі, допомагає як може (З журналу); Був ще двічі поранений — віддав свою данину всесвітній бійні Андрій-столяр (Є. Кротевич).

відда́ти / віддава́ти [свій] дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) [свою́] ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати [Надія] (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); [Хвора:] Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка).

2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду. Він сім’ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав (Я. Щоголів).

3. Померти. Вдома, перед тим як приїхала “швидка допомога”, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні — от-от душу віддасть (Ю. Шовкопляс); А то щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала (З газети).

4. Щиро полюбити кого-небудь. І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя (В. Сосюра). відда́ти і се́рце і ду́шу. [Маруся:] Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала (М. Кропивницький).

відда́ти / віддава́ти життя́. 1. перев. за кого—що. Загинути, борючись за кого-, що-небудь, захищаючи когось, щось. [Деїфоб:] Наш Гектор міг життя віддати, жінку залишити, осиротити сина для рятунку або для честі Трої (Леся Українка); Готова за волю щохвилини життя віддати молоде (В. Сосюра); — Хто не охочий віддати своє життя за волю України, той нехай іде геть з нашого табору (А. Кащенко); Синам, що віддають життя за отчий дім, Що волю принесли крізь непроглядний дим, наш Київ Золоті розкрилює Ворота (М. Рильський).

2. кому, чому. Повністю присвятити себе кому-, чому-небудь. [Річард:] Я все життя віддав зрадливому, невдячному кумиру... (Леся Українка).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти / відда́ти [і] ру́ку [і се́рце] кому, заст. 1. Одружуватися з ким-небудь. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко). відда́ти і се́рце і ру́ку. Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра).

2. чию, чиє. Погоджуватися на одруження з кимсь. На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький).

віддава́ти / відда́ти [і] ру́ку [і се́рце] кому, заст. 1. Одружуватися з ким-небудь. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко). відда́ти і се́рце і ру́ку. Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра).

2. чию, чиє. Погоджуватися на одруження з кимсь. На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький).

віддава́ти / відда́ти кінці́, фам. 1. Умирати. Крізь дрімотний і болісний сон, який межував із забуттям, пробивалась думка, що він уже ніколи не прокинеться і тут йому прийде край. От і прийшла твоя пора. Віддавай, брате, кінці (В. Кучер); Не такої ми, моряки, породи, щоб кінці віддати (Д. Ткач); — Одних ран на тілі стільки, що інший би давно вже кінці віддав (П. Рєзніков).

2. Втікати або від’їздити, відбувати кудись. — Значить, і ти віддаєш кінці? — похитав головою шофер і пішов до автобуса (В. Кучер); [Арсен:] А як тільки хоч натякнете про мене, так я .. Я зразу кінці віддам! Зразу — на поїзд, і все! (З. Мороз).

віддава́ти / відда́ти нале́жне кому, чому. Гідно оцінювати кого-, що-небудь; визнавати позитивні якості кого-, чого-небудь. — Ми віддаємо належне вашому патріотичному бажанню (О. Гончар); Саме Рильський, звертаючись до образу великого гетьмана України, віддає належне його державному розумові і передбачливості... (С. Крижанівський); Добрий склад виконавців підібрав собі Садовський — треба йому віддати належне (Г. Григор’єв); — Треба віддати йому належне,— каже Віталій.— Анонімки свої він розсилає за власним підписом: “Я, каже, не боюсь, не ховаюсь...” (О. Гончар); Треба, однак, віддати належне й совісті Федора; вона знала міру: закрутить своїм господарем, зажене його в якусь безвихідь, а потім одразу тягне назад, примушує каятися (М. Ю. Тарновський). відда́ти справедли́ве. Зараз твердо оцінював [Захар] труднощі конкурсних іспитів, критично ставився до своїх екстернатських знань і, віддати йому справедливе, був вибагливий до себе (Іван Ле).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти / відда́ти па́льму пе́ршості кому, чому. Визнавати кого-, що-небудь найкращим; ставити кого-, що-небудь на перше місце. Славити буду я вроду твою, Мій Києве рідний!.. Я першості пальму — тобі віддаю! (Л. Дмитерко); Глядачі вагалися, кому з акторів — виконавців п’єси “Глитай, або ж Павук” — віддати пальму першості, і, врешті, розподілили її між усіма учасниками (Думки про театр); Чи мається на увазі нас обох, а чи, може вона вирішила винагородити Володю, віддати пальму першості тільки йому (Ю. Бедзик).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти / відда́ти [і] ру́ку [і се́рце] кому, заст. 1. Одружуватися з ким-небудь. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко). відда́ти і се́рце і ру́ку. Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра).

2. чию, чиє. Погоджуватися на одруження з кимсь. На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький).

віддава́ти / відда́ти [і] ру́ку [і се́рце] кому, заст. 1. Одружуватися з ким-небудь. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко). відда́ти і се́рце і ру́ку. Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра).

2. чию, чиє. Погоджуватися на одруження з кимсь. На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький).

відда́ти / віддава́ти [свій] дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) [свою́] ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати [Надія] (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); [Хвора:] Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка).

2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду. Він сім’ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав (Я. Щоголів).

3. Померти. Вдома, перед тим як приїхала “швидка допомога”, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні — от-от душу віддасть (Ю. Шовкопляс); А то щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала (З газети).

4. Щиро полюбити кого-небудь. І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя (В. Сосюра). відда́ти і се́рце і ду́шу. [Маруся:] Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала (М. Кропивницький).

віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

віддава́ти / відда́ти се́рце. 1. кому. Щиро, віддано любити когось. Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто в “поті чола” добуває хліб (М. Коцюбинський); — На крайнім порозі життя оддав старий своє, літами та негодами побите, серце малій дитині! (Панас Мирний); Іншим уявлявся нам той, кому б випало щастя постукати в Надьчине вікно й кому вона віддала б своє серце (О. Гончар).

2. Робити що-небудь або працювати з великою любов’ю. [Годвінсон:] Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу... (Леся Українка).

відпла́чувати (віддава́ти) / відплати́ти (відда́ти) стори́цею. 1. кому. Дуже щедро віддячувати за добрі справи. Земля любить, щоб її доглядали, тоді й людям сторицею відплатить (І. Цюпа).

2. Жорстоко мстити за заподіяне зло. За смерть Ніни та її батька партизани відплатили сторицею (Д. Бедзик); І вороги — бездушні дітозгуби — на тебе [український народ] кинулись... Та не вбили вони тебе... Ти віддаси сторицею (П. Тичина).

віддава́ти (кла́сти, склада́ти) / відда́ти (скла́сти) [земни́й (низьки́й, поясни́й)] поклі́н (уклі́н) кому і без додатка. 1. Кланятися, поклонятися. Які чуття із мрій напівзабутих плачем вставали в синій далі гін, коли земний віддаючи поклін, вони торкались рук його закутих! (А. Малишко); Не молилася за мене, поклони не клала моя мати; а так собі мене повивала (Т. Шевченко); Пішли усі поклони Йому віддати — Волхви, царі і вбогі пастухи (Леся Українка); Побачивши гостя, матушка зразу ж здригнулася всередині і по-чернечи віддала поясний уклін (М. Стельмах); Вийшла дівчина на кін, глянувши привітно в залу, склала всім низький уклін (С. Воскрекасенко).

2. кому, чому. Виражати почуття глибокої поваги, пошани, схилятися перед ким-, чим-небудь. Народе! Я кладу земний уклін твоєму полю і твоєму дому! (М. Рильський); Кавказу вартовий, Казбеку, Тобі складаю я поклін (М. Зеров).

віддава́ти / відда́ти честь. 1. кому. Виражати повагу до кого-небудь. [Неофіт-раб:] Я честь віддам титану Прометею, що не творив своїх людей рабами (Леся Українка).

2. чому. Схвалити, вітати що-небудь. Треба зразу ж віддати честь прекрасному арештанському звичаєві, вірніше, людській арештантській солідарності (І. Багряний).

дава́ти (віддава́ти) / да́ти (відда́ти) чоло́м, уроч. 1. кому і без додатка. На знак пошани низько схиляти голову, вітаючи кого-небудь, дякуючи комусь і т. ін.; вклонятися. Старий батько Сидить коло хати, Та вчить внука маленького Чолом оддавати (Т. Шевченко); [Гиря:] На, Йване! Оддаю тобі свій завтрашній пай [хліба], бо сам уже давно на порціях живу. [Стоножка (чолом йому давши):] Спасибі вам!.. Спасибі!.. (М. Куліш); Входе [входить] в хату, роздивився.., Та й хазяйці дав чолом (І. Манжура).

2. перед ким—чим. Високо шанувати чиїсь заслуги, риси характеру і т. ін. — Громада наша, чолом даючи перед вашим [Макара Івановича] патріотизмом і заслугами, припоручила мені прохати вас поїхати депутатом на похорон і завезти вінок (М. Коцюбинський).