ВІДБИ́ТОК (ознака, що є результатом дії когось, чогось, якогось впливу, стану тощо), ВІДБИТТЯ́, ВІДПЕЧА́ТОКрідше, ПЕЧА́ТКА, ПЕЧА́ТЬкнижн.;ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДБЛИСК (перев. зовнішня ознака). Відбиток творчого духу Шевченка і Франка, Лесі Українки й Коцюбинського лежить на всій українській літературі (з журналу); В емоційно забарвленій лексиці, крім елементів характеристики й оцінки, є елементи відбиття почуттів мовця (з посібника); Зміни, що відбулися в житті наших дітей, наклали свій відпечаток і на літературу (з посібника); Та проклята панщина.. поклала свою печатку й на Харитона (М. Коцюбинський); Майже сто літ життя не залишили в погляді чудесного діда печаті втоми, старості (Т. Масенко); Особливо могутній творчий відгомін знайшла мисль, поезія й особа Сковороди в безсмертній творчості П. Г. Тичини (В. Козаченко); Вона побачила в його очах.. полохливий відблиск чи то страху, чи болю (М. Стельмах).

ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОСрідше.Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Ну що в нім такого? Та втомлене серце чомусь защеміло. І відгук далекий життя молодого Охоплює душу, пронизує тіло (Л. Дмитерко); Відлуння слави і неслави Він чув у звуках кобзарів (М. Рильський); Його [турбаївського повстання] відголоси жевріли.. в піснях про Мар’янушу (О. Гончар).

ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯпоет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОСрідше,ВІ́ДГУ́Лрідше,РУНА́діал.Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся [Довбуш], аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).