-1-
іменник чоловічого роду
[рідко]

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний ві́дголос ві́дголоси
родовий ві́дголосу ві́дголосів
давальний ві́дголосу, ві́дголосові ві́дголосам
знахідний ві́дголос ві́дголоси
орудний ві́дголосом ві́дголосами
місцевий на/у ві́дголосі на/у ві́дголосах
кличний ві́дголосе* ві́дголоси*

Словник синонімів

ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОСрідше.Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Ну що в нім такого? Та втомлене серце чомусь защеміло. І відгук далекий життя молодого Охоплює душу, пронизує тіло (Л. Дмитерко); Відлуння слави і неслави Він чув у звуках кобзарів (М. Рильський); Його [турбаївського повстання] відголоси жевріли.. в піснях про Мар’янушу (О. Гончар).
ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯпоет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОСрідше,ВІ́ДГУ́Лрідше,РУНА́діал.Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся [Довбуш], аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний ві́дголос ві́дголоси
родовий ві́дголосу ві́дголосів
давальний ві́дголосу, ві́дголосові ві́дголосам
знахідний ві́дголос ві́дголоси
орудний ві́дголосом ві́дголосами
місцевий на/у ві́дголосі на/у ві́дголосах
кличний ві́дголосе* ві́дголоси*

Словник синонімів

ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОСрідше.Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Ну що в нім такого? Та втомлене серце чомусь защеміло. І відгук далекий життя молодого Охоплює душу, пронизує тіло (Л. Дмитерко); Відлуння слави і неслави Він чув у звуках кобзарів (М. Рильський); Його [турбаївського повстання] відголоси жевріли.. в піснях про Мар’янушу (О. Гончар).
ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯпоет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОСрідше,ВІ́ДГУ́Лрідше,РУНА́діал.Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся [Довбуш], аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).