ВІДРА́ЗА (неприємне, неприязне почуття, близьке до нестерпності, яке виникає щодо когось, чогось),ОГИ́ДАпідсил.,ОГИ́ДНІСТЬпідсил.,ОГИ́ДЛИВІСТЬпідсил.,ОБРИ́ДАпідсил.,ОБРИ́ДЛИВІСТЬпідсил.,ОСОРУ́ГАрідше,ОБРИ́ДЖЕННЯпідсил. розм.; ВІДВОРО́Т[ВІДВОРІ́Т]заст. (за допомогою чарів). Притишений голос дратує Віру, викликає в ній зараз не тільки відразу, але й обурення (А. Шиян); Перед ним стояла майже повна склянка горілки.. Микола, переборюючи огиду, випив до дна (Д. Ткач); Якась ще неусвідомлена огидливість накопичувалась у Катерини до цієї незрілої, до смішного наївної людини (Ірина Вільде); Так, в догоду його міркуванням вона.. з душевною обридою мусить виборювати місце, про яке хтось інший, може, тільки мріє (О. Гончар); Усі стояли за ділом своїм, хто насторожений своїм клопотом, хто втомлений до осоруги на світ цілий, - своєї досади (Марко Вовчок); Скінчивши роботу, я почуваю попросту обридження до неї (М. Коцюбинський). - Пор. непри́язнь.

ВІ́ДСТУП (рух назад з певного місця під натиском супротивника, ворога), ВІДХІ́Д, РЕТИРА́ДАзаст.,РЕТИРА́Дзаст.,ВІДВОРО́Т[ВІДВОРІ́Т]діал.Атака!.. Відступ... Знов атака!.. Нам смерть гриміла у лице (В. Сосюра); - Поранених і забитих на сани - і негайно відходити. Ваш взвод - на охорону. Відхід робіть якнайшвидше (Григорій Тютюнник); Інтервенти, щоб хоч як-небудь помститись за ганебну свою ретираду, стали безладно обстрілювати Хорли з корабельної артилерії (О. Гончар); Відворот монголів швидко перемінився на .. безладну втіканину (І. Франко).

ЗАКО́Т (відігнутий, закочений назовні край одягу, убрання, взуття), ВІДВОРО́Т[ВІДВОРІ́Т]рідко; ВИЛО́ГА (на грудях, рукавах); ЛА́ЦКАН (на грудях); ЗАКАРВА́Шрозм.,ЗАКАВРА́Шдіал. (перев. на рукавах); МАНЖЕ́ТА (перев. на холошах). Надів [коваль] чорну шапку з закотами та й посунув просто до гаю (Марко Вовчок); Гаркуша прибігав з контори, з годину топтався у корівнику в своїх білих, з одворотами, валянках (І. Рябокляч); Погляд мій в час нашої розмови раз у раз мимоволі вертався до золотої зірки на вилозі його піджака (Ю. Смолич); У закарваші капітанського мундира в Івана Петровича лежить аркуш паперу (О. Полторацький).