ЗВИСА́ТИ (про предмети - висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). - Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку - вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все - вуси, волосся, старий мундир - звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). - Пор. 1. ви́сі́ти.

ЗВИСА́ТИ (про предмети - висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). - Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку - вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все - вуси, волосся, старий мундир - звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). - Пор. 1. ви́сі́ти.