перево́дити / перевести́ по́дих (дух, ві́ддих). Робити коротку перерву, короткий перепочинок в чому-небудь. Глущуки .. тягли .. воза з гноєм .. Катерина підкладала під колесо камінь, щоб не котився він донизу, перепочивали, переводили подих і знову тягли на гору (С. Чорнобривець); Хлопці мовчки поспішали за своїм командиром. З годину ще кушпелили, не переводячи, вважай, подиху (І. Головченко і О. Мусієнко); Про свою рушницю я забув одразу, бо ми дременули далі. Подих перевели аж біля озера (З журналу); Вони разом із Шарком побігли на гору і зупинилися, щоб перевести дух (П. Панч); Він дійшов до зобидженої Тетяниної могили, перевів віддих і сторожко оглянув .. світ (М. Стельмах). відвести́ дух. Вже як стала в лісі, то аж тоді дух одвела (Леся Українка).

відво́дити / відвести́ ду́шу. 1. з ким, кому, перед ким і без додатка. Звірятися кому-небудь, ділячись своїми думками, переживаннями, намірами і т. ін. Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та й відводив там душу (М. Коцюбинський); — Я давно мрію про братство людей, про друзів щирих і відвертих, з якими можна було б відвести душу, поділити і горе і радість (О. Іваненко); Людина завжди потребує когось, кому б могла вилити своє горе і відвести душу (В. Козаченко); Натерпівся старий у синовій хаті, тож йому хочеться душу перед молодими відвести (К. Гордієнко); Відчув [Левко] — не хочеться чомусь розмовляти з Михайлом. Скільки мріялось одвести душу з кимсь рідним в розмові, викласти свої сумніви і вагання, а от приїхав друг і не виходить розмова (З. Мороз).

2. Заспокоювати, розраювати кого-небудь. [Молодиця:] Спасибі вам, дядечку, що хоч трохи душу одвели. Оставайтесь здорові (С. Васильченко).

3. Знаходити собі втіху, розраду чи розвагу в чому-небудь; втішатися. А щоб чим-небудь хоч трохи одводити душу, обзавівся [Максим] якоюсь повійницею та й гуляв іноді з нею (Панас Мирний); Скільки раз уже його охота забирала шпурнути серпом та хоч побалакати за їду [їжу] (уже відвів би душу), так же не міг ізважитися, бо, видить, жінка жне й раз не застогне (Л. Мартович); І як зберемось, то хоч душу відведемо — пісень своїх наспіваємось (О. Гончар); // Насолоджуватися здійсненням якого-небудь сильного бажання. Коломієць був завзятий курець, і Ярошенко відводив душу, посмоктуючи свою люлечку. Незабаром в кімнаті стало димно (В. Речмедін); Ні, Василю, не натішився я нею [землею]. Дай мені душу відвести, наробитись на ній до солодкої втоми, щоб аж хребет мій згорблений занив (І. Цюпа); А як хотілося вхопити отут у темряві горло ворога й мовчки, щоб не заважали свідки, відвести душу (Іван Ле).

відво́дити / відвести́ по́гляд (зір) від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Погиба подивився на скривлене болем і ненавистю обличчя Бараболі .. і одвів од нього погляд (М. Стельмах); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь, уникати зустрічі очима з кимсь. Тітка, ласкаво дивлячись на неї [молодичку], сказала: — Нічого собі, дорідна ягода... — Й помітивши, що я відводжу погляд, додала докірливо: — А ти, бачу, й досі сором’язливий (Є. Гуцало); — Говори, Галино, що маєш,— попередив її. І тоді дружина почервоніла, відвела від нього зір: — Даниле, хтось із нас має піти до Григорія (М. Стельмах).

відво́дити / відвести́ о́чі. 1. від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився (Я. Гримайло); Наталка не могла одвести від нього очей (О. Гончар); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь; уникати зустрічі очима з кимсь. Помирає їх [товаришів] улюблений командир Андрій Федорченко.. Молодший їздовий Тягнибіда відводить очі набік, щоб приховати сльози (О. Довженко); Галка розглядала по кімнаті; її таки щось непокоїло. Ярослав уловив її погляд, відвів очі (Ю. Мушкетик); Аж од дверей ніс на собі Давид її погляд, а це тільки вловив. І щось було в ньому, від чого парубок швидко відвів очі (А. Головко).

2. кому, від кого. Навмисне відволікаючи увагу від кого-, чого-небудь, обдурювати когось. Іч, як він, падлюка, викручується! Жолкевський їде до нас по виписчиків, а він [Сагайдачний] нам очі відводить! (З. Тулуб); Украде [Тимошко] бувало... та й підкине другому, щоб від себе очі одвести (Панас Мирний); — Доведеться, панове-товариші, — каже отаман, — туркові очі одвести. Чи є охочі? (П. Панч).

відво́дити / відвести́ по́гляд (зір) від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Погиба подивився на скривлене болем і ненавистю обличчя Бараболі .. і одвів од нього погляд (М. Стельмах); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь, уникати зустрічі очима з кимсь. Тітка, ласкаво дивлячись на неї [молодичку], сказала: — Нічого собі, дорідна ягода... — Й помітивши, що я відводжу погляд, додала докірливо: — А ти, бачу, й досі сором’язливий (Є. Гуцало); — Говори, Галино, що маєш,— попередив її. І тоді дружина почервоніла, відвела від нього зір: — Даниле, хтось із нас має піти до Григорія (М. Стельмах).

відвести́ / відво́дити уда́р від кого. Захистити кого-небудь від чогось. Всі могутні сили природи будуть послушні людській волі. А ти .. не можеш зрушити з місця купу залізного брухту, не можеш викресати іскру вогню. Не владен відвести від своєї Тоні удар (О. Гончар).

[й] го́лосу не відво́дити / не відвести́. Втрачати здатність говорити, розмовляти. Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко).

[й] го́лосу не відво́дити / не відвести́. Втрачати здатність говорити, розмовляти. Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

оче́й не відведе́ш (не віді́рвеш) від кого—чого і без додатка. Хто-небудь гарний, вродливий або що-небудь привабливе зовні. [Галя:] Я знаю деяких дівчат... Обличчя в них — очей не відірвеш, а душа — плюскла, крихітна, сіра (О. Левада); — Ех, як висиплять [словачки та мадярочки] з костьолу, та як попливуть вулицею — очей не відірвеш!.. Хустки на них яскраві, спідниці короткі та круглі, як обручами напнуті... (О. Гончар). оче́й не мо́жна відвести́ (відірва́ти). Яблука й груші, справді, були такі манливі, що від них очей не можна було відвести (Ю. Збанацький);  — В Ганни Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, і собак нема,— а чорнобурка — очей одірвать не можна (Остап Вишня).

оче́й не відведе́ш (не віді́рвеш) від кого—чого і без додатка. Хто-небудь гарний, вродливий або що-небудь привабливе зовні. [Галя:] Я знаю деяких дівчат... Обличчя в них — очей не відірвеш, а душа — плюскла, крихітна, сіра (О. Левада); — Ех, як висиплять [словачки та мадярочки] з костьолу, та як попливуть вулицею — очей не відірвеш!.. Хустки на них яскраві, спідниці короткі та круглі, як обручами напнуті... (О. Гончар). оче́й не мо́жна відвести́ (відірва́ти). Яблука й груші, справді, були такі манливі, що від них очей не можна було відвести (Ю. Збанацький);  — В Ганни Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, і собак нема,— а чорнобурка — очей одірвать не можна (Остап Вишня).