-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив відвести́
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відведі́мо, відведі́м
2 особа відведи́ відведі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відведу́ відведемо́, відведе́м
2 особа відведе́ш відведете́
3 особа відведе́ відведу́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відві́в відвели́
жін.р. відвела́
сер.р. відвело́
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відве́дений
Безособова форма
відве́дено
Дієприслівник
відві́вши

Словник синонімів

ВЕСТИ́ (спрямовувати рух кого-небудь, допомагати або примушувати йти куди-небудь), ПРОВА́ДИТИ, ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ, ПРИВО́ДИТИ (зі собою); ВВО́ДИТИ[УВО́ДИТИ], ЗАВО́ДИТИ, ВПРОВА́ДЖУВАТИ[УПРОВА́ДЖУВАТИ], ЗАПРОВА́ДЖУВАТИ (в межі чогось); ВИВО́ДИТИ, ВИПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИПРОВОДЖА́ТИ (звідки-небудь, за межі чогось); ВІДВО́ДИТИ, ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ (з одного місця в інше); ДОВО́ДИТИ, ДОПРОВА́ДЖУВАТИ (до певного місця); ПІДВО́ДИТИ (до кого-чого на незначній відстані); НАВО́ДИТИ (вказуючи шлях); ЗВО́ДИТИ (згори вниз або докупи); СПРОВА́ДЖУВАТИ (примушувати звідкись іти). - Док.: повести́, провести́, привести́, ввести́[увести́], завести́, впрова́дити[упрова́дити], запрова́дити, ви́вести, ви́провадити, ви́проводити, відвести́, відпрова́дити, довести́, допрова́дити, підвести́, навести́, звести́, спрова́дити. За руку Амон бере її, веде У темну храмину (Т. Шевченко); Вони [конвоїри] вели його [полоненого] мовчки (Григорій Тютюнник); Ніхто не провадив дітей до костьолу (А. Крушельницький); Дівчинку провели в малесеньку кімнатку (О. Іваненко); Настав час проводити молодих у комору (Ю. Смолич); Привела мене пані до своєї господи (Марко Вовчок); Ніколає бере дівчину за руку, вводить у кімнату (М. Чабанівський); А там їх заводять у камери звичні (А. Малишко); Він рвучко схопив його за лікоть і не впровадив, а просто втягнув у свій кабінет (Н. Рибак); Він запровадив його до своєї фабрики (І. Франко); Данила під руки виводять на вулицю (М. Стельмах); В кімнаті з’являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей (Ю. Яновський); Старий випроводжав нас за село (Марко Вовчок); - Я прошу відвести мене до місцевої влади (І. Ле); Потім він відпроваджував Стефанію додому (О. Маковей); Він таки.. довів мандрівників до свинцевого родовища (О. Донченко); Заарештованих сім панів з цукроварні Прокіп доручив повстанцям допровадити до Угринова (Ф. Малицький); Наряджають.. Олену, підводять то до одного, то до другого дзеркала (А. Шиян); Не жалійте зрадника, бо він ось небавом наведе своїх жовнірів (І. Нечуй-Левицький); Поштмейстер вхопив її попід пахви і звів з ослону додолу (І. Нечуй-Левицький); Й мене.. з ганьбою стали спроваджувати геть із саду, з танців, із весілля (Є. Гуцало). - Пор. 1. перево́дити, 1. супрово́джувати.
ВІДВА́БЛЮВАТИ (ваблячи, відвертати когось від чогось),ВІДМА́НЮВАТИ, ВІДВО́ДИТИ. - Док.: відва́бити, відмани́ти, відвести́. І Підкоморій, мабуть, Од діла чесного хлопчини не одвабить (переклад М. Рильського); Що я наближусь, вона [пташка] знов пурхне, і відманила від села (Ганна Барвінок); Перепелиця-мати.. біжить перед мисливцем, відводячи його від своїх дітей (І. Багмут).
ВІДВЕРТА́ТИ (спрямовувати чиюсь діяльність, увагу тощо в інший бік), ВІДВО́ДИТИ, ВІДВОЛІКА́ТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ. - Док.: відверну́ти, відвести́, відволікти́, відхили́ти. Я придумав.. сцену, яка відвертала увагу глядачів від діючих на авансцені аматорів (з науково-популярної літератури); - Що пише Гриша? - спитав батько.., щоб одвести дочку від тяжких думок (А. Головко); Людина гостро переживає конфліктні ситуації, до того ж вони відволікають її від роботи (з журналу); Розмова іншої доби Нас відхиляла від журби (П. Грабовський).
ВІДВЕРТА́ТИ (повертати що-небудь убік від кого-, чого-небудь), ВІДВО́ДИТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ. - Док.: відверну́ти, відвести́, відхили́ти. - Хто розбагатіє, той відвертає лице і серце від того люду, з якого вийшов (І. Франко); Під його поглядом, як хто ловив на собі, одразу відводив свої очі й замовкав (А. Головко); Хоче [Круста] помацати чоло Руфінові, той відхиляє голову (Леся Українка).
ВІДКИДА́ТИ (різким рухом переміщати назад, убік руку, ногу, голову); ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ (також повільно, нерізко); ЗАКИДА́ТИ (перев. назад). - Док.: відки́нути, відверну́ти, відвести́, заки́нути. Тимко лежав горілиць, відкинувши вбік ліву руку (Григорій Тютюнник); Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати, ..і відвертає голову від управителя (М. Стельмах); Став танцювати гопак на манір лезгинки,.. приклавши одну руку до грудей, а другу відвівши вбік (Григорій Тютюнник); Він закинув назад голову, і по його довгій шиї пробігли конвульсії, що мало означати, певно, сміх (П. Загребельний).
ДАВА́ТИ (кому-небудь для тимчасового або постійного користування), ВІДДАВА́ТИ, ВІДВО́ДИТИ, ПРИДІЛЯ́ТИрозм.; НАДАВА́ТИ (перев. слово, право користування, допомогу); ЗДАВА́ТИ (на чийсь розсуд, у чиєсь розпорядження). - Док.: да́ти, відда́ти, відвести́, приділи́ти, нада́ти, зда́ти. Коня в позичку не давай, а жінку в приданки не пускай (прислів’я); - Я прийшов запитати, чи не віддали б ви молодому подружжю свою кімнату (Є. Гуцало); Чемно всяк Гостям новим стільці відводить (переклад М. Рильського); Діточкам моїм пан щось приділить за мою смерть... (Марко Вовчок); Директор школи надав слово Сергію Сергійовичу (Є. Кравченко); Павло Гречаний.. підійшов до Оксена, щоб пояснив, куди худобу здавати (Григорій Тютюнник).
ЗАПОБІГА́ТИчому (не допускати чого-небудь неприємного, небажаного), ВІДВЕРТА́ТИщо,ВІДВО́ДИТИщо,ПОПЕРЕДЖА́ТИщо,ПОПЕРЕ́ДЖУВАТИщо. - Док.: запобі́гти, відверну́ти, відвести́, попере́дити. Дивні ті люди: бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові... (М. Коцюбинський); Мов лопатою хто гріб до двора достатки всякі, а нещастя відвертав (І. Франко).
ПЕРЕВО́ДИТИ (змінювати місце розташування когось, чогось), ПЕРЕМІЩА́ТИ[ПЕРЕМІ́ЩУВАТИ], ПЕРЕБАЗО́ВУВАТИ (на нову базу); ВІДВО́ДИТИ (про військові частини - на нову позицію, в тил тощо); ПЕРЕГАНЯ́ТИ, ПЕРЕГО́НИТИ (перев. про худобу - женучи); ПЕРЕСЕЛЯ́ТИ (в інше місце проживання); ВІДСЕЛЯ́ТИ[ВІДСЕ́ЛЮВАТИ] (в інше місце проживання, відділивши від тих, з ким він спільно проживав). - Док.: перевести́, перемісти́ти, перебазува́ти, відвести́, перегна́ти, пересели́ти, відсели́ти. Після комісії хлопців, уже пострижених, .. перевели в лівий закуток двора (Григорій Тютюнник); Відпустивши певну кількість визволених в таборах радянських громадян, американське командування решту стало затримувати, перемістило їх у нові табори (Н. Рибак); Перебазувати підприємство; Дмитро швидко відводить на південний захід свою групу (М. Стельмах); - Завтра переганяйте корів на Грузьку (Григорій Тютюнник); - Ось переселимо ваш хутір у село (Григорій Тютюнник); - Я вас одселю звідсіль геть, отуди над став! - репетувала Онися (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 1. вести́.
ПРОВО́ДИТИ[ПРОВА́ДИТИ] (іти, їхати тощо разом з кимсь до певного місця перед тим, як розстатися, попрощатися з ним), ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДЖУВАТИ[ПРОВА́ДЖУВАТИ]рідше,ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИРЯДЖА́ТИ (у дорогу, в гості, в похід); ВІДВО́ДИТИ, НАДВО́ДИТИрозм. (пішки). - Док.: провести́, проводи́тирідкопрова́дитидіал.відпрова́дити, ви́рядити, відвести́, надвести́. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок); Ой що кому заваджає, ой що кому вадить, А що хлопець молоденький дівчину провадить (коломийка); Старов проводжав Тараса додому (О. Ільченко); - Отак, Петре, склалося, - проводжуючи його до хвіртки, говорила Катерина (С. Журахович); - Відпровадь мене до воріт (В. Гжицький); Боками попри дорогу біжать її дві менші сестрички і братчик, що не втерпіли і крадьки втекли з хати сестру виряджати (Марко Черемшина); З дому вийде [хлопець], а до школи не втрапить... Мама іноді і в школу його відводила (О. Гончар); [Мати:] Іди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги (Леся Українка).

Словник фразеологізмів

перево́дити / перевести́ по́дих (дух, ві́ддих). Робити коротку перерву, короткий перепочинок в чому-небудь. Глущуки .. тягли .. воза з гноєм .. Катерина підкладала під колесо камінь, щоб не котився він донизу, перепочивали, переводили подих і знову тягли на гору (С. Чорнобривець); Хлопці мовчки поспішали за своїм командиром. З годину ще кушпелили, не переводячи, вважай, подиху (І. Головченко і О. Мусієнко); Про свою рушницю я забув одразу, бо ми дременули далі. Подих перевели аж біля озера (З журналу); Вони разом із Шарком побігли на гору і зупинилися, щоб перевести дух (П. Панч); Він дійшов до зобидженої Тетяниної могили, перевів віддих і сторожко оглянув .. світ (М. Стельмах). відвести́ дух. Вже як стала в лісі, то аж тоді дух одвела (Леся Українка).

відво́дити / відвести́ ду́шу. 1. з ким, кому, перед ким і без додатка. Звірятися кому-небудь, ділячись своїми думками, переживаннями, намірами і т. ін. Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та й відводив там душу (М. Коцюбинський); — Я давно мрію про братство людей, про друзів щирих і відвертих, з якими можна було б відвести душу, поділити і горе і радість (О. Іваненко); Людина завжди потребує когось, кому б могла вилити своє горе і відвести душу (В. Козаченко); Натерпівся старий у синовій хаті, тож йому хочеться душу перед молодими відвести (К. Гордієнко); Відчув [Левко] — не хочеться чомусь розмовляти з Михайлом. Скільки мріялось одвести душу з кимсь рідним в розмові, викласти свої сумніви і вагання, а от приїхав друг і не виходить розмова (З. Мороз).

2. Заспокоювати, розраювати кого-небудь. [Молодиця:] Спасибі вам, дядечку, що хоч трохи душу одвели. Оставайтесь здорові (С. Васильченко).

3. Знаходити собі втіху, розраду чи розвагу в чому-небудь; втішатися. А щоб чим-небудь хоч трохи одводити душу, обзавівся [Максим] якоюсь повійницею та й гуляв іноді з нею (Панас Мирний); Скільки раз уже його охота забирала шпурнути серпом та хоч побалакати за їду [їжу] (уже відвів би душу), так же не міг ізважитися, бо, видить, жінка жне й раз не застогне (Л. Мартович); І як зберемось, то хоч душу відведемо — пісень своїх наспіваємось (О. Гончар); // Насолоджуватися здійсненням якого-небудь сильного бажання. Коломієць був завзятий курець, і Ярошенко відводив душу, посмоктуючи свою люлечку. Незабаром в кімнаті стало димно (В. Речмедін); Ні, Василю, не натішився я нею [землею]. Дай мені душу відвести, наробитись на ній до солодкої втоми, щоб аж хребет мій згорблений занив (І. Цюпа); А як хотілося вхопити отут у темряві горло ворога й мовчки, щоб не заважали свідки, відвести душу (Іван Ле).

відво́дити / відвести́ по́гляд (зір) від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Погиба подивився на скривлене болем і ненавистю обличчя Бараболі .. і одвів од нього погляд (М. Стельмах); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь, уникати зустрічі очима з кимсь. Тітка, ласкаво дивлячись на неї [молодичку], сказала: — Нічого собі, дорідна ягода... — Й помітивши, що я відводжу погляд, додала докірливо: — А ти, бачу, й досі сором’язливий (Є. Гуцало); — Говори, Галино, що маєш,— попередив її. І тоді дружина почервоніла, відвела від нього зір: — Даниле, хтось із нас має піти до Григорія (М. Стельмах).

відво́дити / відвести́ о́чі. 1. від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився (Я. Гримайло); Наталка не могла одвести від нього очей (О. Гончар); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь; уникати зустрічі очима з кимсь. Помирає їх [товаришів] улюблений командир Андрій Федорченко.. Молодший їздовий Тягнибіда відводить очі набік, щоб приховати сльози (О. Довженко); Галка розглядала по кімнаті; її таки щось непокоїло. Ярослав уловив її погляд, відвів очі (Ю. Мушкетик); Аж од дверей ніс на собі Давид її погляд, а це тільки вловив. І щось було в ньому, від чого парубок швидко відвів очі (А. Головко).

2. кому, від кого. Навмисне відволікаючи увагу від кого-, чого-небудь, обдурювати когось. Іч, як він, падлюка, викручується! Жолкевський їде до нас по виписчиків, а він [Сагайдачний] нам очі відводить! (З. Тулуб); Украде [Тимошко] бувало... та й підкине другому, щоб від себе очі одвести (Панас Мирний); — Доведеться, панове-товариші, — каже отаман, — туркові очі одвести. Чи є охочі? (П. Панч).

відво́дити / відвести́ по́гляд (зір) від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Погиба подивився на скривлене болем і ненавистю обличчя Бараболі .. і одвів од нього погляд (М. Стельмах); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь, уникати зустрічі очима з кимсь. Тітка, ласкаво дивлячись на неї [молодичку], сказала: — Нічого собі, дорідна ягода... — Й помітивши, що я відводжу погляд, додала докірливо: — А ти, бачу, й досі сором’язливий (Є. Гуцало); — Говори, Галино, що маєш,— попередив її. І тоді дружина почервоніла, відвела від нього зір: — Даниле, хтось із нас має піти до Григорія (М. Стельмах).

відвести́ / відво́дити уда́р від кого. Захистити кого-небудь від чогось. Всі могутні сили природи будуть послушні людській волі. А ти .. не можеш зрушити з місця купу залізного брухту, не можеш викресати іскру вогню. Не владен відвести від своєї Тоні удар (О. Гончар).

[й] го́лосу не відво́дити / не відвести́. Втрачати здатність говорити, розмовляти. Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко).

[й] го́лосу не відво́дити / не відвести́. Втрачати здатність говорити, розмовляти. Часом так груди заложить, що й голосу не одведу (О. Стороженко).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

не відрива́ти (не відво́дити) / не відірва́ти (не відвести́) оче́й (по́гляду) від кого—чого. Весь час, уважно, пильно дивитися на кого-, що-небудь, стежити за кимсь або чимсь. Він не відривав очей од лічильника [таксі].. Його зацікавила сама механіка (Ю. Збанацький); Під стіною, біля включателя стояв вже пикатий чоловік у чорному халаті і не відводив очей з того, що держав у руках годинника (Мирослав Ірчан); // Милуватися ким-, чим-небудь, дивлячись на когось, щось. Стоїть він у садочку з своєю милою й очей не відірве від її хорошого личенька (М. Старицький); Коли стемніло, на галявину прийшла Лукія. І доки дівчина розмовляла з Герасимом, Ярема не міг відірвати від неї очей (П. Кочура). не зру́шити оче́й з кого. З вас у думці очей я не зрушу: Краса ваша — се ті ідеали, Що на час озаряють нам душу... (П. Грабовський); З тебе, красо, очей не зрушу... (М. Старицький).

оче́й не відведе́ш (не віді́рвеш) від кого—чого і без додатка. Хто-небудь гарний, вродливий або що-небудь привабливе зовні. [Галя:] Я знаю деяких дівчат... Обличчя в них — очей не відірвеш, а душа — плюскла, крихітна, сіра (О. Левада); — Ех, як висиплять [словачки та мадярочки] з костьолу, та як попливуть вулицею — очей не відірвеш!.. Хустки на них яскраві, спідниці короткі та круглі, як обручами напнуті... (О. Гончар). оче́й не мо́жна відвести́ (відірва́ти). Яблука й груші, справді, були такі манливі, що від них очей не можна було відвести (Ю. Збанацький);  — В Ганни Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, і собак нема,— а чорнобурка — очей одірвать не можна (Остап Вишня).

оче́й не відведе́ш (не віді́рвеш) від кого—чого і без додатка. Хто-небудь гарний, вродливий або що-небудь привабливе зовні. [Галя:] Я знаю деяких дівчат... Обличчя в них — очей не відірвеш, а душа — плюскла, крихітна, сіра (О. Левада); — Ех, як висиплять [словачки та мадярочки] з костьолу, та як попливуть вулицею — очей не відірвеш!.. Хустки на них яскраві, спідниці короткі та круглі, як обручами напнуті... (О. Гончар). оче́й не мо́жна відвести́ (відірва́ти). Яблука й груші, справді, були такі манливі, що від них очей не можна було відвести (Ю. Збанацький);  — В Ганни Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, і собак нема,— а чорнобурка — очей одірвать не можна (Остап Вишня).