-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив відби́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   відби́ймо
2 особа відби́й відби́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа відіб’ю́ відіб’ємо́, відіб’є́м
2 особа відіб’є́ш відіб’єте́
3 особа відіб’є́ відіб’ю́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. відби́в відби́ли
жін.р. відби́ла
сер.р. відби́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
відби́тий
Безособова форма
відби́то
Дієприслівник
відби́вши

Словник синонімів

ВИРАЖА́ТИщо (передавати, показувати почуття, стан, наміри тощо певними зовнішніми ознаками, проявами, виглядом і т. ін.), ВИЯВЛЯ́ТИ, ВИЛИВА́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, ВИПРОМІ́НЮВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИчим, рідше; ДИ́ХАТИчим, ПОДИХА́ТИрідко (бути сповненим, пройнятим чим-небудь). - Док.: ви́разити, ви́явити, ви́лити, ви́лляти, відби́ти, ви́променити. Його обличчя.. виражало непокірність і невміння стримуватися (М. Ю. Тарновський); Його очі виявляли таку тривогу,.. що всі в хаті ніби заніміли (І. Нечуй-Левицький); Усі реготались,.. Хто жарти твої [Котляревського] ті читав, й жартуючи з нами, гіркими сльозами Неправди людські виливав (Панас Мирний); Її нервове обличчя відбивало хвилювання (З. Тулуб); Очі його випромінювали найсвітлішу радість (С. Журахович); Ясні голубі очі просвічують глибокою думою (В. Кучер); Тонкий стан залишився такий же, зате вся фігура дихала пружною зрілістю (І. Цюпа); Тонкі брови,.. рум’яні губи - все подихало молодою парубочою красою (І. Нечуй-Левицький).
ВІДБИВА́ТИ (ударами відокремлювати частину від цілого), ОББИВА́ТИ, НАДБИВА́ТИ, ЗБИВА́ТИ, ВІДКО́ЛЮВАТИ, ЛУПА́ТИ. - Док.: відби́ти, обби́ти, надби́ти, зби́ти, відколо́ти. Курбала.. узяв кайло і.. почав відбивати шмат за шматом.. м’яку руду (О. Досвітній); Муляр.. тіскою оббивав на ньому [камінні] гострі кути (С. Чорнобривець); - Хто збив їй [корові] рога? - Та сама обломила (М. Стельмах); Відколоти шматок породи; - Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! (І. Франко).
ВІДБИВА́ТИ (успішно протидіяти наступові супротивника, боєм заставляти його відступити), ВІДКИДА́ТИ, ВІДТИСКА́ТИ, ВІДТИ́СКУВАТИ, ВІДПИРА́ТИрозм.,ВІДТІСНЯ́ТИрідко. - Док.: відби́ти, відки́нути, відти́снути, відпе́рти, відтісни́ти, відігна́ти. Сім днів вони не їли й відбивають атаки люті ворогів (В. Сосюра); Шоста армія, відкинувши ворога, підійшла до Перекопу (Ю. Яновський); Рота легко відтиснула передові частини противника (Я. Качура); - Як же її [татарву] геть уже відперли на низ,.. - живуть собі наші козаки та наживаються (Панас Мирний).
ВІДБИВА́ТИ (залишати на чому-небудь слід від чогось),ВІДПЕЧА́ТУВАТИ, ВІДТИСКА́ТИ, ВІДТИ́СКУВАТИ. - Док.: відби́ти, відпеча́тати, відти́снути, відігна́ти. Одзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід (М. Рильський); Вранці, коли йдеш на роботу, по сажі тій сліди.. відпечатуєш (О. Гончар); Відтиснути пальці на папері.
ВІДБИВА́ТИ (про годинник - ритмічними ударами позначати час), ВИБИВА́ТИ, ВІДДЗВО́НЮВАТИ. - Док.: відби́ти, ви́бити, віддзвони́ти. Старовинний годинник мелодійним дзвоном відбив сім годин (Ю. Мокрієв); Годинник.. вибивав годину, одну за другою (І. Нечуй-Левицький); Годинник віддзвонив... і швидко зміна йде (В. Сосюра).
ВІДБИВА́ТИщо (відкидати в зворотному напрямку проміння, світло, колір), ВІДСВІ́ЧУВАТИчим і без додатка,ВІДДАВА́ТИщо і без додатка. - Док.: відби́ти, відсвіти́ти, відда́ти. Основним джерелом наших відомостей про космічні тіла є електромагнітні хвилі, які випромінюють або відбивають ці тіла (з журналу); У печі палає.. Одсвічують весело білі стіни (Марко Вовчок); На захід сонця - зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (К. Гордієнко).
ВІДБИВА́ТИ (відкидати зустрічним ударом шаблю, м’яч і т. ін.), ПАРИ́РУВАТИ. - Док.: відби́ти, пари́рувати. Налетів [богунець] на п’ятьох, відбиваючи всі п’ять шабель (О. Довженко); Воротар гостей парирував м’яч (з газети).
ВІДДАВА́ТИ (про вогнепальну зброю - різко штовхати під час пострілу), ВІДБИВА́ТИ, ВІДШТО́ВХУВАТИ. - Док.: відда́ти, відби́ти, відштовхну́ти. Сильно віддавали [рушниці] в плече і щоку (Т. Масенко); Автомат відбивав злегка; Під час пострілу гармату сильно відштовхувало.
ВІДДЗЕРКА́ЛЮВАТИ (давати зображення предмета на гладкій поверхні чого-небудь), ВІДБИВА́ТИ, ВІДСВІ́ЧУВАТИ, ВІДОБРАЖА́ТИрідше,ВІДОБРА́ЖУВАТИрідше. - Док.: віддзерка́лити, відби́ти, відсвіти́ти, відобра́зити. Під горою, віддзеркалюючи небо, застигла річка (С. Журахович); Маленький потічок не може ще в собі відбити всіх людей, що до нього приходять, не може відсвітити захмареного неба над собою (П. Тичина).
ВІДЛУ́НЮВАТИ (відкидати звуки в зворотному напрямі), ВІДБИВА́ТИ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ. - Док.: відлу́нити, відби́ти, відгукну́ти, відкли́кнутися. Всі кричать "ура", і старий яр довго відлунює молоді голоси (Ю. Яновський); Височенні стіни соснового бору швидко відбивали гуркіт коліс (Л. Смілянський); Напружує [Мирон] свою уяву, щоб зміркувати, що таке в селі могло б видавати подібний голос і викрикати подібні слова, які б відгукував ліс (І. Франко); Гомонить незвичайним гомоном степ, і дзвінкими лунами відкликається ясна далина (І. Цюпа).
ВІДРА́ДЖУВАТИ (радити не робити чогось задуманого, відмовитися від якогось наміру), РОЗРА́ДЖУВАТИрідше,ВІДМОВЛЯ́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, РОЗРА́ЮВАТИрозм., ВІДРА́ЮВАТИрозм. - Док.: відра́дити, розра́дити, відмо́вити, відби́ти, розра́яти, відра́яти. Суліман, хоч і не намовляв його одружитися з Катериною, проте й не відраджував від цього кроку (Ірина Вільде); Заново вшив [Тимко] погрібничок, хотів ще й колодязь поправити, та Павло розрадив (Григорій Тютюнник); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру.. - І не гомоніть! Не відмовляйте! Змилуйтеся! (Марко Вовчок); Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці (Панас Мирний); Іван Виговський і інші православні пани, що служили в Богдановому війську, розраяли йти на Польщу (І. Нечуй-Левицький).
ЗОБРАЖА́ТИ (передавати кого-, що-небудь у художніх образах у творах літератури, мистецтва, в розповіді і т. ін.),ЗОБРА́ЖУВАТИ, ВІДОБРАЖА́ТИ, ВІДОБРА́ЖУВАТИ, ВІДТВО́РЮВАТИ, ВІДБИВА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИ, ПРЕДСТАВЛЯ́ТИкнижн.;ЗМАЛЬО́ВУВАТИ, МАЛЮВА́ТИрідше,ОПИ́СУВАТИ, ВИПИ́СУВАТИ, ЖИВОПИСА́ТИ, ОБПИ́СУВАТИ, ОБРИСО́ВУВАТИ, ОКРЕ́СЛЮВАТИ, ВИВО́ДИТИ, ОБМАЛЬО́ВУВАТИрідко (засобами слова). - Док.: зобрази́ти, відобрази́ти, відтвори́ти, відби́ти, показа́ти, предста́вити, змалюва́ти, описа́ти, обписа́ти, обрисува́ти, окре́слити, ви́вести, обмалюва́ти. Він [Айвазовський] зобразив битву під Гангутом, Чесменський, Наварінський, Сінопський та інші славетні морські бої (О. Довженко); Артистові сцени потрібно.. відобразити перед глядачем тип з усією характерною життєвою правдою (П. Саксаганський); Мова - і дійових осіб, і всього викладу - в художньому творі повинна також точно відтворювати час і місце дії (Ю. Смолич); У новому фільмі "Арсенал" я.. поставив собі за мету показати класову боротьбу на Україні в період громадянської війни (О. Довженко); Ми повинні змальовувати своїх героїв.. у всій багатогранності їх інтересів і складності характерів, показувати в праці й побуті (О. Левада); Вона описувала усі подробиці, яких ніколи не бачила, .. малювала картину так, наче вона випечена була у неї на червоних повіках, що закривали очі. І голос у неї звучав, як у стародавніх пророків (М. Коцюбинський); Цю фразу говорила недавно Маруся, обмальовуючи звичаї і вдачу басарабської інтелігенції (І. Нечуй-Левицький).
ПЕРЕМАНИ́ТИдо кого, куди (приваблюючи чим-небудь, схилити до зміни місця роботи, проживання тощо), ПЕРЕНА́ДИТИрозм., ПЕРЕВА́БИТИрозм.,ПЕРЕТЯГТИ́[ПЕРЕТЯГНУ́ТИ]розм.;ПЕРЕМО́ВИТИрозм. (намовляючи); ПЕРЕЗВА́ТИрозм.,ПЕРЕКЛИ́КАТИзаст. (запрошуючи, закликаючи); ВІДБИ́ТИвід кого, розм. (примусити когось залишити попередню роботу, господаря). - Недок.: перема́нювати, перена́джувати, перева́блювати, перетяга́ти[перетя́гувати], перемовля́ти, перезива́ти, відбива́ти. Парасці заманулося переманити усіх сусід до себе, відбити усіх людей від Якова (Панас Мирний); Думав [Остап] Зінька перенадити, щоб він з їм у спілці був (Б. Грінченко); Ніколи не ждав [головний інженер], поки міністерство пришле йому гарних працівників: він сам їх шукав по всій країні, шукав і правдами й неправдами перетягав на свій завод (П. Загребельний); Прийшлось учителя шукать... Та що ми згодимо якого - Пан.. То до рекрут його віддасть, То перемовить та до свого Двора візьме (І. Франко); Хоч старому Захарію як не було у Терешка жити.., одначе перезвала Мелася його до себе (Г. Квітка-Основ’яненко); Я шавлію пересію, Ружу пересмичу, А до себе миленького Таки перекличу (пісня).
УШКО́ДЖУВАТИ (завдавати шкоди тілу або його частинам, робити травму), ПОШКО́ДЖУВАТИ, РОЗБИВА́ТИ, ЗБИВА́ТИ, ВІДБИВА́ТИ (перев. ударяючись об щось тверде або ударяючи чимсь твердим); ВІДДА́ВЛЮВАТИ (придавивши, порушувати цілісність тканини тіла); РОЗ’Я́ТРЮВАТИ (рану). - Док.: ушко́дити, пошко́дити, розби́ти, зби́ти, відби́ти, віддави́ти, роз’ятри́ти. Денис Іванович ушкодив свій нарив, І на нозі йому прикинулась гангрена (М. Рильський); Він зірвався цієї ночі по камінню в якийсь крутояр і пошкодив ногу (О. Гончар); Доро́го між дубів, самотності доро́го, Каміння на тобі таке тверде, Жорства твоя натруджені збиває ноги (М. Зеров); Перемішалися дівчата й парубки, руки, ноги, тулуби... когось настоптали, комусь розбили губу, оддавили палець (Г. Хоткевич).

Словник фразеологізмів

відби́ло ба́ки (па́м’ять) кому, фам. Хто-небудь не пам’ятає, забув когось, щось. Доживеш ти до сімдесяти годочків, ніякий чорт і не згадає про тебе, ніби ти їм і не батько, хоча б один сучий син навинувся чи телеграму вдарив! Навіть Оксані баки одбило (І. Драч). па́м’ять одби́то. От і знайшли злодія! Тепер уже ніхто не міг би сказати, що Нечипір не винуватий, .. от і буцімто пам’ять одбито йому,— все так ловко, чисто зробив, а про ключника й забувся (Грицько Григоренко).

відби́ти (надсади́ти) бе́бехи (печінки́) кому, грубо. Дуже побити кого-небудь. — Дядьки бояться йти до небожа. Ану ж їм відіб’ють бебехи! (С. Караванський); — Одбилися від ватаги,— гунявить шаландьор [човняр] із проваленим носом,— а тобі печінки відіб’ємо, чортів баклажан, щоб знав морську дисципліну (Ю. Яновський); Всі [школярі] сумували, що уже не буде між нами такого щирого товариша, як Довбня, дехто похвалявся бебехи надсадити недолупленому москальчукові (Панас Мирний); [Конон:] А бува, що і вкрадуть гроші [на ярмарку]; бува, що сп’яну погубляться і бебехи один другому надсадять (М. Кропивницький). повідбива́ти бе́бехи (бе́льбахи). [Ярема:] Мовчи, товстопуза пляшко! А то бебехи повідбиваю (М. Костомаров); А іноді проти лави один піде [Нечипір], так тут вже достанеться йому на горіхи.., та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Г. Квітка-Основ’яненко).

відби́ти / відбива́ти від до́му кого. Відохотити кого-небудь бувати вдома або від виконання своїх домашніх, сімейних справ. — А вам заздро на мого чоловіка? — вмішається Галя.— Та ще б, дивіться, не заздро було! Де ж таки — чужу жінку зовсім від дому одбив! (Панас Мирний).

відбива́ти / відби́ти охо́ту. Перешкоджати вияву інтересу до чого-небудь (роботи, розваг і т. ін.). Боялися ми: що, як піде робота нанівець? Що, як не вийде в нас нічого? Розхолодило б це наших хлопців, одбило б охоту (О. Донченко).

відби́ти па́мороки (по́мки, тя́мки). 1. кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. [Бичок:] Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. (М. Кропивницький).

2. кому, у кого. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Зайшов я вже далеченько, бо мені неначе памороки одбило; але сльози перестали литись. Я став та й роздивляюсь, куди це я зайшов (І. Нечуй-Левицький); — А ви мене послухайте, начальники дорогі. Не дивіться, що я баба немічна, у мене ще помки не відбило (Ю. Бедзик); Мені відбило тямки. Певне, те саме було і з Жабі. Ми щось мололи поручикові чи, мабуть, потакували на те, що він нам торочив (Олесь Досвітній).

відби́ти (надсади́ти) бе́бехи (печінки́) кому, грубо. Дуже побити кого-небудь. — Дядьки бояться йти до небожа. Ану ж їм відіб’ють бебехи! (С. Караванський); — Одбилися від ватаги,— гунявить шаландьор [човняр] із проваленим носом,— а тобі печінки відіб’ємо, чортів баклажан, щоб знав морську дисципліну (Ю. Яновський); Всі [школярі] сумували, що уже не буде між нами такого щирого товариша, як Довбня, дехто похвалявся бебехи надсадити недолупленому москальчукові (Панас Мирний); [Конон:] А бува, що і вкрадуть гроші [на ярмарку]; бува, що сп’яну погубляться і бебехи один другому надсадять (М. Кропивницький). повідбива́ти бе́бехи (бе́льбахи). [Ярема:] Мовчи, товстопуза пляшко! А то бебехи повідбиваю (М. Костомаров); А іноді проти лави один піде [Нечипір], так тут вже достанеться йому на горіхи.., та так йому бельбахи повідбивають, що насилу удосвіта додому долізе (Г. Квітка-Основ’яненко).

відби́ти па́мороки (по́мки, тя́мки). 1. кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. [Бичок:] Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. (М. Кропивницький).

2. кому, у кого. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Зайшов я вже далеченько, бо мені неначе памороки одбило; але сльози перестали литись. Я став та й роздивляюсь, куди це я зайшов (І. Нечуй-Левицький); — А ви мене послухайте, начальники дорогі. Не дивіться, що я баба немічна, у мене ще помки не відбило (Ю. Бедзик); Мені відбило тямки. Певне, те саме було і з Жабі. Ми щось мололи поручикові чи, мабуть, потакували на те, що він нам торочив (Олесь Досвітній).

відби́ти па́мороки (по́мки, тя́мки). 1. кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. [Бичок:] Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. (М. Кропивницький).

2. кому, у кого. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Зайшов я вже далеченько, бо мені неначе памороки одбило; але сльози перестали литись. Я став та й роздивляюсь, куди це я зайшов (І. Нечуй-Левицький); — А ви мене послухайте, начальники дорогі. Не дивіться, що я баба немічна, у мене ще помки не відбило (Ю. Бедзик); Мені відбило тямки. Певне, те саме було і з Жабі. Ми щось мололи поручикові чи, мабуть, потакували на те, що він нам торочив (Олесь Досвітній).

відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. [Галя:] Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... (Панас Мирний); І не криється баба [знахарка]: тільки зачепи — вона тобі повну торбу розкаже, аби підхвалили. Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліба одіб’ємо — нащо все порозказували?” (Дніпрова Чайка); — На кого ж ви вчились? — Теж на вчителя! Мало не перебив ваш хліб,— білозубо засміявся Марко (М. Стельмах); // Перехоплювати чию-небудь роботу, чиїсь обов’язки, завдання і т. ін. Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був однак щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед.— Хоч і відбивають наш “хліб”, але ж зате в Прагу встигнуть,— втішав він своїх “вовків” (О. Гончар).