ВАГА́ТИСЯ (виявляти нерішучість у вирішенні чого-небудь), РОЗДУ́МУВАТИ, СУМНІВА́ТИСЯ, ХИТА́ТИСЯ, М’Я́ТИСЯрозм.,ТЕ́РТИСЯ[ТА М’Я́ТИСЯ]розм., МУ́ЛЯТИСЯрозм.,МУ́ЛИТИСЯрозм. рідше,ВАГУВА́ТИСЯдіал.,ВАРУВА́ТИСЯдіал.,ВО́МПИТИ[ВО́НПИТИ]діал.,ОТЯГА́ТИСЯдіал.,ОТЯ́ГУВАТИСЯдіал.Тепер Соломія вагалась, у якому напрямку йти (М. Коцюбинський); Не роздумуючи довго, скочила [Маруся] вниз з високої скельки (Г. Хоткевич); Скорбне серце моє Потішаєте ви [думи]!.. Де хитається ще, Сумнівається ще Ум (І. Франко); Він усе чогось м’явся, видимо, бажаючи щось сказати, та не насмілюючись (Б. Грінченко); Довго він терся та м’явся, поки зважився сказати про своє лихо... (Панас Мирний); Жінки виважують окрайчики на долонях, муляються (Григорій Тютюнник); - Що ж вам про неї [героїню] розповісти? - мулився голова, видно, не знаючи, що саме треба від нього оцьому лисому суб’єктові (О. Гончар); Вона не вагується показати перед всіма людьми свою любов (Марко Вовчок); А вона все варується мені сказати, тільки гляне та зчервоніє (Марко Вовчок); Не вонпив старий Шрам, що син його Петро укладе Тура (П. Куліш); Твої очі говорять мені, що бажання щастя.. не вигасло в твоїй душі. Так чого ж отягатися? (І. Франко).

РОЗГУБИ́ТИСЯ (втратити спокій, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому тощо), СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯрозм.,СТЕРЯ́ТИСЯрозм., ЗВО́МПИТИдіал.;ОТОРОПІ́ТИрозм., СТОРОПІ́ТИрозм.,ОТЕТЕРІ́ТИрозм.,СТОРОПИ́ТИСЯдіал.,СТЕТЕРІ́ТИдіал.,ОТЕТЕНІ́ТИдіал.,ОБАРАНІ́ТИдіал. - Недок.: розгу́блюватися, губи́тися, пантели́читися, теря́тися, во́мпити[вонпити], торопі́ти, тетері́ти. Той, хто в горах не розгубиться, не розгубиться ніде! (Ю. Шовкопляс); [Роман:] Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!.. (М. Кропивницький); Пригнічені стерялися, обараніли (К. Гордієнко); Йон звомпив під поглядом жінки, якої він боявся (М. Коцюбинський); Побачивши Давида, дівчина оторопіла (М. Стельмах); Двері відчинила Аспазія. Глянула на струнку даму, одягнуту ніби й просто, але й до смаку, і сторопіла (П. Панч); У першу хвилину, коли тільки мигнула страшна догадка, що трапилося, - Юхим отетерів (І. Ле); Миня зробив страшні очі, кинув уперед руку з вистромленим, як револьвер, вказівним пальцем і сказав: - Пу! - Дем’ян стетерів (Л. Первомайський); А тут біжить Марійка. Побачила возик, а на ньому Лаврика, півника, торбинку, клуночки - й отетеніла (І. Вирган). - Пор. збенте́житися, соро́митися.

ВАГА́ТИСЯ (виявляти нерішучість у вирішенні чого-небудь), РОЗДУ́МУВАТИ, СУМНІВА́ТИСЯ, ХИТА́ТИСЯ, М’Я́ТИСЯрозм.,ТЕ́РТИСЯ[ТА М’Я́ТИСЯ]розм., МУ́ЛЯТИСЯрозм.,МУ́ЛИТИСЯрозм. рідше,ВАГУВА́ТИСЯдіал.,ВАРУВА́ТИСЯдіал.,ВО́МПИТИ[ВО́НПИТИ]діал.,ОТЯГА́ТИСЯдіал.,ОТЯ́ГУВАТИСЯдіал.Тепер Соломія вагалась, у якому напрямку йти (М. Коцюбинський); Не роздумуючи довго, скочила [Маруся] вниз з високої скельки (Г. Хоткевич); Скорбне серце моє Потішаєте ви [думи]!.. Де хитається ще, Сумнівається ще Ум (І. Франко); Він усе чогось м’явся, видимо, бажаючи щось сказати, та не насмілюючись (Б. Грінченко); Довго він терся та м’явся, поки зважився сказати про своє лихо... (Панас Мирний); Жінки виважують окрайчики на долонях, муляються (Григорій Тютюнник); - Що ж вам про неї [героїню] розповісти? - мулився голова, видно, не знаючи, що саме треба від нього оцьому лисому суб’єктові (О. Гончар); Вона не вагується показати перед всіма людьми свою любов (Марко Вовчок); А вона все варується мені сказати, тільки гляне та зчервоніє (Марко Вовчок); Не вонпив старий Шрам, що син його Петро укладе Тура (П. Куліш); Твої очі говорять мені, що бажання щастя.. не вигасло в твоїй душі. Так чого ж отягатися? (І. Франко).

РОЗГУБИ́ТИСЯ (втратити спокій, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому тощо), СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯрозм.,СТЕРЯ́ТИСЯрозм., ЗВО́МПИТИдіал.;ОТОРОПІ́ТИрозм., СТОРОПІ́ТИрозм.,ОТЕТЕРІ́ТИрозм.,СТОРОПИ́ТИСЯдіал.,СТЕТЕРІ́ТИдіал.,ОТЕТЕНІ́ТИдіал.,ОБАРАНІ́ТИдіал. - Недок.: розгу́блюватися, губи́тися, пантели́читися, теря́тися, во́мпити[вонпити], торопі́ти, тетері́ти. Той, хто в горах не розгубиться, не розгубиться ніде! (Ю. Шовкопляс); [Роман:] Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!.. (М. Кропивницький); Пригнічені стерялися, обараніли (К. Гордієнко); Йон звомпив під поглядом жінки, якої він боявся (М. Коцюбинський); Побачивши Давида, дівчина оторопіла (М. Стельмах); Двері відчинила Аспазія. Глянула на струнку даму, одягнуту ніби й просто, але й до смаку, і сторопіла (П. Панч); У першу хвилину, коли тільки мигнула страшна догадка, що трапилося, - Юхим отетерів (І. Ле); Миня зробив страшні очі, кинув уперед руку з вистромленим, як револьвер, вказівним пальцем і сказав: - Пу! - Дем’ян стетерів (Л. Первомайський); А тут біжить Марійка. Побачила возик, а на ньому Лаврика, півника, торбинку, клуночки - й отетеніла (І. Вирган). - Пор. збенте́житися, соро́митися.