БАЗІ́КАТИрозм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИпідсил. зневажл.,ПАТЯ́КАТИзневажл.,РОЗПАТЯ́КУВАТИпідсил. зневажл.,ПАСТАЛА́КАТИзневажл., ПАЩЕКУВА́ТИзневажл.,ГАЛДИ́КАТИзневажл.,ШКАБАРЧА́ТИзневажл.,СЛЕБЕЗУВА́ТИ[СЛЕБІЗУВА́ТИ]розм., МАРНОСЛО́ВИТИрідше,ГАЛА́КАТИрозм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИдіал.; ТЕРЕВЕ́НИТИзневажл.,ЛЕПЕТА́ТИрозм.,ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИрозм.,БАЛАГУ́РИТИрозм. рідше,ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИрозм. рідше (пересипаючи мову жартами);ПРОСТОРІ́КУВАТИ[ПРОСТОРІ́КАТИ]розм., РОЗБАЛА́КУВАТИрозм.,РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИрозм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі - Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він [сторож], поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); - Мені ще мати, коли я маленьким був, казала - не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову [бурсаки], дошукуючись - де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); - Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, - настрашеним голосом просив Джмелик. - Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє [Богдан Михайлович], аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); - Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті [парубки] було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). - Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.

ВЕРЗТИ́розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́розм.,МОЛО́ТИрозм.,ЛЯ́ПАТИрозм.,ПЛЕСКА́ТИрозм.,ВАРНЯ́КАТИзневажл.,ПАТЯ́КАТИзневажл.,ТОРО́ЧИТИзневажл.,ВЕРЗЯ́КАТИзневажл.,НЕСТИ́розм. рідко. - Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха [дівчина] приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів’я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); - Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); - Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); - Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); - Годі, братця, не знать що торочити, - образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). - Пор. 1. базі́кати.

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИзаст.,ПОВІДА́ТИзаст.,ПРОРІКА́ТИпоет.,РЕКТИ́заст., поет., БА́ЯТИфольк., ДЕ́ЙКАТИдіал.;ВІЩА́ТИзаст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИвульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИрозм., ВИЦІ́ДЖУВАТИрозм. (неохоче, недбало);ПРОЦІ́ДЖУВАТИрозм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИрозм. (різко); ГРИМІ́ТИрозм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИзневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИрозм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИрозм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом);ШИПІ́ТИрозм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів’я); - Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); - Я теж москвич, - тихо проказує капітан (А. Хижняк); - Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! - вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); - Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, - мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); - Як же я верну зі школи без кожуха? - повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); [Печериця:] Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); - Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); - Я теж тут не гуляв, сину, - тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); - Та я тут недавно. Приїхав трохипідробити, - цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); - Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, - занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано, сер, - сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: - Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); - Негарчи. Справлю і собі, і тобі [чоботи] (М. Стельмах); - Ти тепер найстарший у громаді, - гримів Степан. - Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); - Ви... ви... - хрипить пан Микола, - ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: - Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); - Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, - нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); - Орли сини мої, орли! - стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала [Венера] хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: - Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); - Посватав! узяв добро! - шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). - Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.