БУШУВА́ТИ (про стихійні явища - діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИрідше,БІСИ́ТИСЯпідсил.,БІСНУВА́ТИСЯпідсил.,ЛЮТУВА́ТИпідсил.,ЛЮТУВА́ТИСЯпідсил.розм., ЛЮТИ́ТИСЯпідсил.розм., НАВІСНІ́ТИпідсил.,СКАЖЕНІ́ТИпідсил.,ШАЛЕНІ́ТИпідсил.,ШАЛІ́ТИпідсил.,САТАНІ́ТИпідсил.розм.,БУ́ЙСТВУВАТИпідсил.рідко,БУРХОТА́ТИ[БУРХОТІ́ТИ]підсил.рідко,ЯРИ́ТИСЯпідсил.рідко,ЯРІ́ТИпідсил.рідко,ШПУВА́ТИдіал.А за вікном надворі бушує й казиться ніч - хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися - так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам’ятай, - вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення - шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). - Пор. 1. вирува́ти.

I. ЛЮТУВА́ТИ (бути в стані крайнього роздратування, гніву; дуже сердитися); ЛЮТИ́ТИСЯ, ЛЮТУВА́ТИСЯ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИСЯ, РОЗЛЮ́ЧУВАТИСЯ, РОЗ’Я́ТРЮВАТИСЯ, БІСНУВА́ТИСЯ, ЗВІРІ́ТИ, СКАЖЕНІ́ТИ, ШАЛЕНІ́ТИ, ШАЛІ́ТИ, РОЗ’ЯРЯ́ТИСЯ, НАВІЖЕНІ́ТИ, НАВІСНІ́ТИ, САТАНІ́ТИрозм.,ЯРИ́ТИСЯрозм.,ЯРІ́ТИрозм.,ЯРУВА́ТИрозм.,РЕШЕТИ́ТИСЯрозм.,БІСИ́ТИСЯрозм. рідше,МОРДУВА́ТИСЯрозм. рідше,ПАСІЮВА́ТИдіал. - Док.: розлютува́тися, розлюти́тися, роз’я́три́тися, озвірі́ти, розходи́тися, оскажені́ти, ошалені́ти, ошалі́ти, роз’яри́тися, осатані́ти, посатані́ти. Шовкун лютував, він не міг спокійно зносити того, що говорилося сьогодні з трибуни про Максюту (Д. Бедзик); Він лютився та трохи не бив сам себе, а при тім і директорові чимало прокльонів дісталось (Лесь Мартович); Я лютувавсь не менш за негоду, і хоч сьогодні втихомирилось надворі, навіть одлига, а в серці мому таки лишився жаль - за втраченим часом (М. Коцюбинський); Такий був [Данило] яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок); - Я теж біснувався з його зухвальства. Ми мало не зчепилися (Я. Баш); Павло знімає зі спини [Хоми] чувал, .. половину відсипає. - Що ти, Павле, навіщо? - метушиться Хома. - Неси, кажу, - раптом звіріє Павло (Григорій Тютюнник); - Ти відчинила [кватирку]? - раптом озвіріла матушка Раїса (О. Донченко); Свекруха розсердилася, розходилася, нагримала на Якова, що жінці потурає (К. Гордієнко); Він [комендант міста Первомайська] лютував, скаженів, розстрілюючи і вішаючи особливо люто і нещадно (В. Козаченко); Коли справа доходить до колгоспів, тут угорець упинається, як віл. Тоді Хома шаленіє (О. Гончар); Він спалахує гнівом, шаліє (К. Гордієнко); Роз’ярився [Турн] і без пощади всіх косив (І. Котляревський); Олександра сатаніла. Її дратувало мовчання Настине (М. Коцюбинський); - Пригадуєте, як він посатанів, коли побачив вас? - розсміявся Суботін (Я. Баш); Простесенько к Палланту мчиться [Турн], Зубами скреготить, яриться (І. Котляревський); Оце тобі, враже, остання хвилина! Хотів нас загарбать? Не дуже ярій (П. Тичина); Потім ярує [Турн] од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс (І. Котляревський); Довго Яким решетився, кричав аж охрип (С. Ковалів); Дівчата мовби веселіли з того, як бісився Нестір (К. Гордієнко); Мордується, мов скажена пані (прислів’я); Колгоспники й трактористи насідають на Журяка, а Проць просто аж пасіює (В. Бабляк). - Пор. I. се́рдитися.