БІДНО́ТА́ (збірн. - бідні люди), БІДО́ТАрозм., БІДНЯ́ЦТВОрозм., ЗЛИДО́ТАпідсил.,ЗЛИДНЯ́зневажл. рідше,ГОЛО́ТАзаст.,ГОЛЬзаст. зневажл.,ГОЛЬТІПА́заст. зневажл., рідше,СІРО́МАзаст.,СІРОМА́ШНЯзаст. рідко,БІДА́ЦТВОрідко,ХАРПА́ЦТВОрідко.Пропливали будинки заможних жителів і халупи ткачів та іншої бідноти (П. Кочура); І теє жадання якесь невимовне, Неначеб хотілось все вгору летіть, ..Де лиха немає, біднота не стогне, Де нічого серцю боліть і щеміть (В. Самійленко); І очолив він разом з тодішнім юнаком Яковом Кізкою бідняцтво з Підлісся та й з інших частин села (Є. Кротевич); Вона ж [дівчина] тут всю землю в хазяїв забрала та злидоті передала (Ю. Збанацький); Він ще випив і продовжував: - Сашку свою викинь з голови. Злидня і обратно ж гола, як бубон (Є. Кравченко); Байраки-яри кишать голотою. Серед темної ночі палали заграви (А. Головко); Голь, а кожне норовить Вдати з себе лорда (М. Чернявський); Голик всю звільнив сірому, Волю дав трудівникам, Бідакам і кріпакам (Л. Первомайський); Пуд золота, даний од сили багатства, Не може рівняться з дрібком од харпацтва (А. Кримський). - Пор. бідня́к.

БІДНЯ́К (бідна, убога людина), БІ́ДНИЙ, УБО́ГИЙ[ВБО́ГИЙ], БІДА́Крозм.,БІДА́Р розм.,НЕІМУ́ЩИЙкнижн., заст.,ЗЛИ́ДАРпідсил.,ЗЛИ́ДЕНЬпідсил.розм.,НУЖДА́Рпідсил.розм., ГО́ЛИЙпідсил.рідше,ЖЕБРА́Кзневажл.,СТА́РЕЦЬзневажл., ГОЛОДРА́НЕЦЬзневажл., ГОЛЬТІПА́КА[ГУЛЬТІПА́КА]зневажл.,БЕЗШТА́НЬКОзневажл.,ГОЛОШТА́ННИК[ГОЛОШТА́Н][ГОЛОШТА́НЕЦЬ][ГОЛОШТА́НЬКО]зневажл., ОБІ́РВАНЕЦЬзневажл., ОБІ́ДРАНЕЦЬзневажл.,ОБША́РПАНЕЦЬзневажл.,ХАРПА́Кзневажл.,ШАРПА́Кзневажл.,ЗЛИДО́ТАлайл.,НЕТЯ́ГАзаст.,НИ́ЩИЙзаст., СІРО́МАзаст.,СІРОМА́ХАзаст.,ГОЛЯ́Кзаст. зневажл.,ЛА́НЕЦЬзаст. зневажл.,СІРЯ́Кзаст. зневажл.,ЛИЧА́Кзаст. зневажл.,КОСТОГРИ́З[КОСТОГРИ́ЗА]заст. зневажл.,КАПА́РНИКзах.,ГОЛОДРА́БЕЦЬдіал.зневажл.,ЛАЙДА́Кдіал. зневажл.,МІЗЕРА́Кдіал.зневажл.,ПА́УПЕРкнижн.Бідняки потіють, а пани з того жиріють (прислів’я); Серед бідних ще, правда, зустрінеш співчуття (О. Гончар); Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі (І. Котляревський); Він у сім’ї був п’ятий син, Бо бідакам щастить на діти (М. Рильський); Конфісковане глитайське майно звозили до сільської ради, де дід Улян Хвалений розподіляв його поміж бідарів (В. Логвиненко); Прийди ж до нього у нужді, проси голодний сухаря, неімущий свитини - єй! і сухаря не дасть, і за руку виведе з хати, коли ще й у потилицю не стукне (Г. Квітка-Основ’яненко); Пригадалося, як бідував його батько, - вічний злидар і наймит (О. Гуреїв); - І в мене, Мар’яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти! (М. Стельмах); Що ти з них візьмеш? Ні кола ні двора. Харпаки, злидні! (М. Коцюбинський); Чому блиском, жаром душі не дозволено мені огріти, окрасити життя тих мас нуждарів..? (У. Кравченко); Доволі, бідні, босі й голі! не час сидіти у норі (П. Тичина); - Тебе хотять [хочуть] сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (І. Нечуй-Левицький); - Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай [Гафійку], каятимешся потім (М. Коцюбинський); - Гей ви, хлопи, голодранці, безштаньки, торботруси! - крикнув Самійло Лащ, вискочивши наперед на коні. - Гайда на панщину! Гайда до свиней! (І. Нечуй-Левицький); - Маріє Іванівно? Що за пасаж! На возі! В товаристві цих гольтіпак? (О. Полторацький); - Я, синку, не тутешній, а з Росії родом. А тоді нашому братові, селянинові, скрізь однаково трудно жилось... Ну от і послав мене батько сюди, у Кривий Ріг, разом з іншими такими самими голоштанниками (Д. Ткач); - Геть, голоштанці! - ревли вони [майстри] (З. Тулуб); "Голоштанько Мірошниченко вже крутить селом, як циган сонцем", тоскні і лихі думки підігрівають злобу [у Митрофана] (М. Стельмах); - Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під’їхала б з діжками, рогачами! (І. Нечуй-Левицький); Діставши прочухана від Гриценка, він крикнув йому: "Обшарпанець ти, і батько в тебе тільки Крути-Гаврило, а мій - начальник, кишне твого старого чорта з роботи, тільки пух полетить" (І. Сенченко); Чому ніщо не пливе до рук? Чому я шарпак, злидар? (Б. Харчук); - Тобі землі забажалося, чортова злидота, ну та на, получай! - і, заграбаставши в жменю землі, почали [бандити] набивати нею Ониськові рота... (І. Цюпа); Велика честь усякому нетязі Кармелюком стати (В. Кучер); - Лихо, Христе, за таким заміжжям. Коли б знала, краще з посліднім нищим зв’язалася, ніж з ним (Панас Мирний); У широкім степу в бою поліг він головою. З тисячами інших сіром (А. Головко); А в іншого сіромахи Ні хати, ні поля, Тільки торба, а з торбини Виглядає доля, Мов дитинка (Т. Шевченко); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства - сірома, безхалупні голяки, з якими начальству найважче було про що-небудь домовитись (С. Добровольський); "Перші, кажуть, любощі - дурниця... А прохолоне серце, підуть докори та перекори: ланець, голодранець!.." (Панас Мирний); Сказали б просто - дурень лає За те, що сам крепак, Неодукований сіряк (Т. Шевченко); [Чичеря:] Ти як хочеш, а я дочки за голодрабця на віддам (І. Карпенко-Карий); - Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (В. Стефаник).

БІДНО́ТА́ (збірн. - бідні люди), БІДО́ТАрозм., БІДНЯ́ЦТВОрозм., ЗЛИДО́ТАпідсил.,ЗЛИДНЯ́зневажл. рідше,ГОЛО́ТАзаст.,ГОЛЬзаст. зневажл.,ГОЛЬТІПА́заст. зневажл., рідше,СІРО́МАзаст.,СІРОМА́ШНЯзаст. рідко,БІДА́ЦТВОрідко,ХАРПА́ЦТВОрідко.Пропливали будинки заможних жителів і халупи ткачів та іншої бідноти (П. Кочура); І теє жадання якесь невимовне, Неначеб хотілось все вгору летіть, ..Де лиха немає, біднота не стогне, Де нічого серцю боліть і щеміть (В. Самійленко); І очолив він разом з тодішнім юнаком Яковом Кізкою бідняцтво з Підлісся та й з інших частин села (Є. Кротевич); Вона ж [дівчина] тут всю землю в хазяїв забрала та злидоті передала (Ю. Збанацький); Він ще випив і продовжував: - Сашку свою викинь з голови. Злидня і обратно ж гола, як бубон (Є. Кравченко); Байраки-яри кишать голотою. Серед темної ночі палали заграви (А. Головко); Голь, а кожне норовить Вдати з себе лорда (М. Чернявський); Голик всю звільнив сірому, Волю дав трудівникам, Бідакам і кріпакам (Л. Первомайський); Пуд золота, даний од сили багатства, Не може рівняться з дрібком од харпацтва (А. Кримський). - Пор. бідня́к.

БІДНЯ́К (бідна, убога людина), БІ́ДНИЙ, УБО́ГИЙ[ВБО́ГИЙ], БІДА́Крозм.,БІДА́Р розм.,НЕІМУ́ЩИЙкнижн., заст.,ЗЛИ́ДАРпідсил.,ЗЛИ́ДЕНЬпідсил.розм.,НУЖДА́Рпідсил.розм., ГО́ЛИЙпідсил.рідше,ЖЕБРА́Кзневажл.,СТА́РЕЦЬзневажл., ГОЛОДРА́НЕЦЬзневажл., ГОЛЬТІПА́КА[ГУЛЬТІПА́КА]зневажл.,БЕЗШТА́НЬКОзневажл.,ГОЛОШТА́ННИК[ГОЛОШТА́Н][ГОЛОШТА́НЕЦЬ][ГОЛОШТА́НЬКО]зневажл., ОБІ́РВАНЕЦЬзневажл., ОБІ́ДРАНЕЦЬзневажл.,ОБША́РПАНЕЦЬзневажл.,ХАРПА́Кзневажл.,ШАРПА́Кзневажл.,ЗЛИДО́ТАлайл.,НЕТЯ́ГАзаст.,НИ́ЩИЙзаст., СІРО́МАзаст.,СІРОМА́ХАзаст.,ГОЛЯ́Кзаст. зневажл.,ЛА́НЕЦЬзаст. зневажл.,СІРЯ́Кзаст. зневажл.,ЛИЧА́Кзаст. зневажл.,КОСТОГРИ́З[КОСТОГРИ́ЗА]заст. зневажл.,КАПА́РНИКзах.,ГОЛОДРА́БЕЦЬдіал.зневажл.,ЛАЙДА́Кдіал. зневажл.,МІЗЕРА́Кдіал.зневажл.,ПА́УПЕРкнижн.Бідняки потіють, а пани з того жиріють (прислів’я); Серед бідних ще, правда, зустрінеш співчуття (О. Гончар); Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі (І. Котляревський); Він у сім’ї був п’ятий син, Бо бідакам щастить на діти (М. Рильський); Конфісковане глитайське майно звозили до сільської ради, де дід Улян Хвалений розподіляв його поміж бідарів (В. Логвиненко); Прийди ж до нього у нужді, проси голодний сухаря, неімущий свитини - єй! і сухаря не дасть, і за руку виведе з хати, коли ще й у потилицю не стукне (Г. Квітка-Основ’яненко); Пригадалося, як бідував його батько, - вічний злидар і наймит (О. Гуреїв); - І в мене, Мар’яно, нічого нема. Я такий же злидень, як ти! (М. Стельмах); Що ти з них візьмеш? Ні кола ні двора. Харпаки, злидні! (М. Коцюбинський); Чому блиском, жаром душі не дозволено мені огріти, окрасити життя тих мас нуждарів..? (У. Кравченко); Доволі, бідні, босі й голі! не час сидіти у норі (П. Тичина); - Тебе хотять [хочуть] сватать багатирі, а не такі жебраки, як ми самі (І. Нечуй-Левицький); - Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай [Гафійку], каятимешся потім (М. Коцюбинський); - Гей ви, хлопи, голодранці, безштаньки, торботруси! - крикнув Самійло Лащ, вискочивши наперед на коні. - Гайда на панщину! Гайда до свиней! (І. Нечуй-Левицький); - Маріє Іванівно? Що за пасаж! На возі! В товаристві цих гольтіпак? (О. Полторацький); - Я, синку, не тутешній, а з Росії родом. А тоді нашому братові, селянинові, скрізь однаково трудно жилось... Ну от і послав мене батько сюди, у Кривий Ріг, разом з іншими такими самими голоштанниками (Д. Ткач); - Геть, голоштанці! - ревли вони [майстри] (З. Тулуб); "Голоштанько Мірошниченко вже крутить селом, як циган сонцем", тоскні і лихі думки підігрівають злобу [у Митрофана] (М. Стельмах); - Нас люди обсміють, назвуть нас харпаками, обідранцями. Під такі палати вона під’їхала б з діжками, рогачами! (І. Нечуй-Левицький); Діставши прочухана від Гриценка, він крикнув йому: "Обшарпанець ти, і батько в тебе тільки Крути-Гаврило, а мій - начальник, кишне твого старого чорта з роботи, тільки пух полетить" (І. Сенченко); Чому ніщо не пливе до рук? Чому я шарпак, злидар? (Б. Харчук); - Тобі землі забажалося, чортова злидота, ну та на, получай! - і, заграбаставши в жменю землі, почали [бандити] набивати нею Ониськові рота... (І. Цюпа); Велика честь усякому нетязі Кармелюком стати (В. Кучер); - Лихо, Христе, за таким заміжжям. Коли б знала, краще з посліднім нищим зв’язалася, ніж з ним (Панас Мирний); У широкім степу в бою поліг він головою. З тисячами інших сіром (А. Головко); А в іншого сіромахи Ні хати, ні поля, Тільки торба, а з торбини Виглядає доля, Мов дитинка (Т. Шевченко); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства - сірома, безхалупні голяки, з якими начальству найважче було про що-небудь домовитись (С. Добровольський); "Перші, кажуть, любощі - дурниця... А прохолоне серце, підуть докори та перекори: ланець, голодранець!.." (Панас Мирний); Сказали б просто - дурень лає За те, що сам крепак, Неодукований сіряк (Т. Шевченко); [Чичеря:] Ти як хочеш, а я дочки за голодрабця на віддам (І. Карпенко-Карий); - Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (В. Стефаник).