-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив бі́гти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   біжі́мо, біжі́м
2 особа біжи́ біжі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа бі́гтиму бі́гтимемо, бі́гтимем
2 особа бі́гтимеш бі́гтимете
3 особа бі́гтиме бі́гтимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа біжу́ біжимо́, біжи́м
2 особа біжи́ш біжите́
3 особа біжи́ть біжа́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
біжучи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. біг бі́гли
жін. р. бі́гла
сер. р. бі́гло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
бі́гши

Словник синонімів

БІ́ГАТИ (швидко пересуватися на ногах у різних напрямках), ЛІТА́ТИпідсил. розм.,НОСИ́ТИСЯпідсил. розм.,ПИРЯ́ТИпідсил. розм.,ШМИГА́ТИпідсил. розм.,ШМИГЛЯ́ТИпідсил. розм.; ГАНЯ́ТИпідсил. розм. (метушливо); ГАСА́ТИпідсил. розм. (жваво). Алі прудкіше бігав од човна на берег, весь забризканий піною (М. Коцюбинський); Заклопотаний літав по всіх усюдах хлопчик (М. Рудь); Навколо богунців роями носиться дітвора. Увесь народ вийшов їм назустріч (О. Довженко); Бігає [Солоха] за собакою та все кричить: Лишка! Лишка! Собака й сюди й туди, - а вона пиряє за нею (Панас Мирний); Під ногами дорослих шмигала галаслива дітвора (Д. Бедзик); Охрім шмигляє через дорогу раз, удруге (Григорій Тютюнник); Вітя широченними ступнями ганяє по двору (С. Васильченко); Правда, можна було дивуватися з того, що старий сивочубий і сивовусий дід гасає за м’ячем разом з дітлахами (Ю. Збанацький). - Пор. 1. бі́гти.
БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил.,МЧА́ТИпідсил.,МЧА́ТИСЯпідсил.,НЕСТИ́СЯпідсил.,ГНА́ТИпідсил. розм.,ГНА́ТИСЯпідсил. розм.,рідше,ЧЕСА́ТИпідсил. розм.,ЧУХРА́ТИпідсил. розм.,ШКВА́РИТИпідсил. розм.,ШПА́РИТИпідсил. розм.,МЕСТИ́підсил. розм.,рідше, МОТА́ТИперев. у наказ. сп., фам.І справді легко було на серці Катерини, коли бігла додому (Г. Хоткевич); Роман, охоплений радісними сподіванками, не йшов, а летів додому (М. Стельмах); З хати зразу вилітає вервечка босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (М. Стельмах); На базарі стояв крик, лемент ..Люди, як хвилі, носилися, мчались, торгувались, кричали (Панас Мирний); Перекупки бігли з своїми стільцями на руках і важкими клунками за спиною, поспішаючи зайняти місце, перепічайки неслися з хлібом, з бубликами (Панас Мирний); А Заяць [Заєць] жене, що має сили (І. Франко); - Бач, як мете [наймит] до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах). - Пор. 1. бі́гати, 1. побі́гти.
БІ́ГТИ (про час, події - швидко, непомітно минати), ПРОБІГА́ТИ, ПЕРЕБІГА́ТИ, ЗБІГА́ТИ, ПРОНО́СИТИСЯ, МЧА́ТИпідсил.,МЧА́ТИСЯпідсил.,ЛЕТІ́ТИпідсил.,ПРОЛІТА́ТИпідсил. - Док.: пробі́гти, перебі́гти, збі́гти, пронести́ся, промча́ти, промча́тися, пролеті́ти, промайну́ти. Хвилини бій, хвилини бій... Я чую, як біжать секунди (В. Сосюра); Проходять весни, зими пробігають, Листочки книги нашої гортають (В. Мисик); Не побрались, Розійшлися, мов не знались. А тим часом дорогії Літа тії молодії Марне пронеслись (Т. Шевченко); Час, що три роки мчав із швидкістю снаряда, раптом зупинився (О. Довженко); Як вихор, як буря страшенна мчиться, трощить і ломить усе по своєму сліду, так те весілля промчалося над Чіпчиним двором (Панас Мирний); А історія летить невпинним маховим колесом, насувається молох культури - і недовго хіба проносити гуцулові його своєрідність (Г. Хоткевич). - Пор. 2. мина́ти.
Ї́ХАТИ (про засоби пересування - рухатися в якомусь напрямі), ІТИ́[ЙТИ], КОТИ́ТИСЯ, КОТИ́ТИрозм. (про автомобіль, віз); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, БІ́ГТИрозм.,ГНА́ТИрозм. (швидко); ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ]розм.,ПЛЕСТИ́СЯрозм., ТЕЛІ́ЖИТИСЯдіал. (надто поволі). За військом їхала Тишкевичева карета (І. Нечуй-Левицький); З заходу нескінченним потоком ішли зустрічні машини (О. Довженко); Автобус знову котився.. такою ж рівною.. трасою (Я. Баш); Звільна котили [панські вози] по селу (І. Франко); Машини вже мчали по вулицях передмістя (П. Загребельний); Санки летять під білії намети ялин лапатих (Леся Українка); Авто несамовито неслося, вихляючи по мосту (І. Ле); У шумі шин кудисьбіжать машини (В. Сосюра); За її проханням автобусик уже облітав півсвіту, а тепер жене, ось ще й на Комишанку (О. Гончар); Потяг ледве тягся (О. Досвітній).
ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯрідше,ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИпідсил.,ЦІДИ́ТИпідсил.,ЮШИ́ТИпідсил.,СИ́ПАТИСЯрозм.,ХЛЮЩА́ТИрозм.,ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИпідсил. розм.,ТОКУВА́ТИрозм.рідко,ЦВИ́ГАТИ[ЦВІ́ГАТИ]діал.,ХЛЯ́НУТИдіал.,БУ́РИТИпідсил. діал.;ІТИ́[ЙТИ], ЦЕБЕНІ́ТИ[ЦИБЕНІ́ТИ]підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ[ЦЮРИ́ТИ]розм.,ЦЮРКОТА́ТИпідсил. розм.,ЦЮРКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЧЮРИ́ТИ[ЧУРІ́ТИ]діал.,ЧУ́РКАТИдіал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, - Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. - Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли [дівчата] дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам’яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б’є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); [Полікарп Іванович:] Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся - мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати - кров б’є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токуєпо узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. - І кров не йде! (О. Гончар); [Максим:] Та ви ж хоч сорочкою руку зав’яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, - сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменілана квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ’яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там [у храмі].. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); - Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам’яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). - Пор. 1. витіка́ти.
МИНА́ТИ (про час, пору життя, події тощо - наближатися до кінця, закінчуватися), МИНА́ТИСЯ, ІТИ́[ЙТИ], ПРОХО́ДИТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИ́НУТИ, ПРОТІКА́ТИ, ТЕКТИ́, ПРОПЛИВА́ТИ, СПЛИВА́ТИ, ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, СТІКА́ТИ, СХО́ДИТИ[ЗІХО́ДИТИрідше], ЗНИКА́ТИ[ІЗНИКА́ТИрідше], ВИХО́ДИТИрозм.,ПЕРЕХО́ДИТИрозм.,ПРОЛЯГА́ТИрозм. (перев. про час); ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ], ВОЛОКТИ́СЯ, ПРОВОЛІКА́ТИСЯрозм.,ПЕРЕВО́ДИТИСЯрозм. (про час - одноманітно, повільно). - Док.: мину́ти, мину́тися, помину́тисязаст.пройти́, промину́ти, проли́нути, протекти́, перекоти́тисярозм.віддалі́тирозм.спливти́[сплисти́], спли́нути, пропливти́[проплисти́], пропли́нути, стекти́, зійти́, зни́кнути[ізни́кнути][зни́кти][ізни́кти], ви́йти, перейти́, пролягти́, протягти́ся[протягну́тися], проволокти́ся, перевести́ся. Минає година, друга, третя (Б. Грінченко); Вже миналася осінь смертельна І відступала дорогу морозам; пропасниця люта Не докучала недужим (М. Зеров); Літа йшли-минали, старе старілось, молоде росло (Панас Мирний); Не нагадуй про страхи: поминулися вони (Марко Вовчок); Проходили тижні, складались у мі-сяці (Ю. Яновський); Дні надходять буряно й схвильовано проминають (Н. Забіла); -. Годі, годі! Усе вже те оддаліло-проминуло - забувай та кохай мене (Марко Вовчок); Швидко лине новорічна ніч (В. Собко); Величне життя протікає вгорі наді мною (С. Крижанівський); Дні течуть, немов ріка, І рік за роком пропливає; Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда (М. Рильський); Ішли роки, ясні й тривожні, Та не спливали внебуття (М. Гірник); Тяжко-важко, в неописанній тривозі, плила їйгодина за годиною (І. Франко); Стечуть роки - зима прийде незвана Спинити рух думок (М. Стельмах); Ніхто не пише, дні сходять у мене давно однаково (М. Коцюбинський); День зникав (Г. Коцюба); Але коли вийшов рік, нараз одної ночі міщани нападали на царську палату (І. Франко); Ми з тестем з ранку до ночі не розгинаємось, теща - їсти варить та внука бавить. День за днем, ніч за ніччю - так життя й переходило (І. Муратов); За Байдою пролягло піввіку (І. Ле); Час тягнеться помалу. Сонце наче спинилось на горизонті і глузує з нас (П. Колесник); Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко); Проволоклося ще два тижні (Я. Качура); Багато тих вечорів довгих перевелося в нас без розмови, без гомону (Марко Вовчок). - Пор. 2. бі́гти.
ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.
ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ[ПРИСПІША́ТИ], ХАПА́ТИСЯрозм., ШВИДКУВА́ТИрозм., ПОМИКА́ТИрозм., ША́МКАТИдіал., ПОСКОРЯ́ТИСЯдіал., ГАЛИ́ТИСЯдіал.; ГНА́ТИрозм., ГНА́ТИСЯрозм., БІ́ГТИрозм., ТРІПА́ТИфам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). - Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); - Майтеся гаразд! - крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, - хапайся дочку віддати! (прислів’я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, - так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало [кишіло], На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); - Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).
ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ДРА́ПАТИ[ДРЯ́ПАТИ]розм., ДЕ́РТИ[ДРА́ТИ]розм., УШИВА́ТИСЯ[ВШИВА́ТИСЯ]фам., ДРАПЦЮВА́ТИдіал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази [коломийка]; - Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); - От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). - Пор. 1. утекти́.
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИрозм., ЛИ́НУТИрідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ[СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схиломбукового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).

Словник фразеологізмів

бі́́гати (тягну́́тися) хвосто́́м за ким. Невідступно слідувати за ким-небудь, набридливо залицятися. Найбільше балакали люди, як Параска хвостом бігала за паном… (Панас Мирний); Про Таню Коваль Шухновський говорив: — Мабуть, диявол сидить у цій дівці. Некрасива, без ніякої фігури, а хлопці хвостом за нею тягнуться (Ю. Збанацький). бі́́гти хво́́стиком. — Затримайте його! — мало не плачучи, попросила Жакліна, коли за Віталієм зачинилися двері.— Невже ж мені за ним хвостиком бігти? (І. Муратов); Він бачив, що .. Власов утюрився [закохався] в його сестру, що хвостиком бігав би усюди за нею (Панас Мирний).

як[дурно́́му] з гори́́ бі́́гти / побі́́гти (збі́́гти). Дуже просто, легко, без зусиль і т. ін. Тобі туди йти, як з гори бігти (Укр.. присл..); — Була весела,— одкаже [Катря], — бо перше було жити легко у світі, як дурному з гори бігти… (Марко Вовчок); [Віктор (регоче):] Ти, батьку, просто скарб. Я колись фейлетон про тебе напишу, їй-богу напишу. [Заболотний:] А чого ж, тобі це — як дурному з гори побігти (О. Левада).

як[дурно́́му] з гори́́ бі́́гти / побі́́гти (збі́́гти). Дуже просто, легко, без зусиль і т. ін. Тобі туди йти, як з гори бігти (Укр.. присл..); — Була весела,— одкаже [Катря], — бо перше було жити легко у світі, як дурному з гори бігти… (Марко Вовчок); [Віктор (регоче):] Ти, батьку, просто скарб. Я колись фейлетон про тебе напишу, їй-богу напишу. [Заболотний:] А чого ж, тобі це — як дурному з гори побігти (О. Левада).