БО́ВКНУТИрозм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИрозм.,БЕ́ЛЬКНУТИрозм.,БО́ВТНУТИрозм.,ЛЯ́ПНУТИрозм.,ЛЯ́СНУТИрозм. рідше, СКАЗОНУ́ТИрозм.,СПЛЕСКА́ТИрозм.,БА́ХНУТИпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,ЗМОРО́ЗИТИпідсил. розм. - Недок.: бо́вкати, бе́вкати, ля́пати, ля́скати. Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? (І. Нечуй-Левицький); - Скажи, що маю повідомити щось важливе. Тільки дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (М. Чабанівський); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко); - Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх [о. Артемія і Сусану Уласівну] при кому? - сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький); - А це ти вже, Дем’яновичу, і зовсім хтозна-що говориш. Не подумавши, ляпнув (А. Головко); - Що ж до партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це (Л. Смілянський); [7-й парубок:] Іноді таке неподобне сплеще [Соломія], що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (М.Кропивницький); Він ... часом таке бахне, що всіх зіб’є з пантелику (П. Колесник); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: - Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко). - Пор. сказа́ти.

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИзаст.,ПОВІДА́ТИзаст.,ПРОРІКА́ТИпоет.,РЕКТИ́заст., поет., БА́ЯТИфольк., ДЕ́ЙКАТИдіал.;ВІЩА́ТИзаст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИвульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИрозм., ВИЦІ́ДЖУВАТИрозм. (неохоче, недбало);ПРОЦІ́ДЖУВАТИрозм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИрозм. (різко); ГРИМІ́ТИрозм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИзневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИрозм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИрозм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом);ШИПІ́ТИрозм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів’я); - Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); - Я теж москвич, - тихо проказує капітан (А. Хижняк); - Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! - вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); - Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, - мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); - Як же я верну зі школи без кожуха? - повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); [Печериця:] Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); - Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); - Я теж тут не гуляв, сину, - тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); - Та я тут недавно. Приїхав трохипідробити, - цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); - Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, - занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано, сер, - сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: - Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); - Негарчи. Справлю і собі, і тобі [чоботи] (М. Стельмах); - Ти тепер найстарший у громаді, - гримів Степан. - Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); - Ви... ви... - хрипить пан Микола, - ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: - Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); - Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, - нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); - Орли сини мої, орли! - стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала [Венера] хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: - Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); - Посватав! узяв добро! - шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). - Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИрозм., БЕ́ВКАТИрозм., БЕ́МКАТИрозм., БА́МКАТИрозм., БО́МКАТИрозм.рідше,БАЛА́МКАТИдіал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИрозм., ТЕ́НЬКАТИрозм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). - Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити[вда́рити]. Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір’ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б’ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).

СКАЗА́ТИ (передати словами думки, почуття, поставити якесь запитання, дати відповідь, зробити повідомлення і т. ін.), МО́ВИТИ, ПРОМО́ВИТИ, ПРОГОВОРИ́ТИ, ПРОКАЗА́ТИ, ВИ́МОВИТИ, ВИ́СЛОВИТИ, ПОВІ́ДАТИ, ВИ́ГОВОРИТИрозм., ПРОГЛАГО́ЛИТИ[ПРОГЛАГОЛАТИ]заст., ірон., ПРОРЕКТИ́заст. поет. ірон.; КИ́НУТИ, ЗРОНИ́ТИ, ПРОРОНИ́ТИ, ОБРОНИ́ТИрідше, ПРОЛЕПЕТА́ТИ, ПРОЛЕПЕТІ́ТИрозм. (нерозбірливо, лагідно); ПРОГОВОРИ́ТИСЯ, ПРОМОВИТИСЯ, ПРОБО́ВКАТИСЯрозм., ПРОБО́ВКНУТИСЯрозм., ПРОБО́ВКНУТИрозм. (ненавмисне виказати щось); ВИ́ПАЛИТИ (несподівано і швидко); ПРОГАРЧА́ТИрозм., ПРОГА́ВКАТИвульг., ГА́ВКНУТИвульг. (сердито); ПРОТЯГНУ́ТИ, ПРОТЯГТИ́, ПРОВЕСТИ́розм. (повільно, розтягуючи слова); ПРОЦІДИ́ТИ (перев. із сл. крізь зуби - знехотя, невиразно); РУБОНУ́ТИ[РУБАНУ́ТИрідше], РУБНУ́ТИ (різко); ПРОБАСИ́ТИрозм. (низьким голосом, басом); ПРОСКРИПІ́ТИрозм., ПРОРИПІ́ТИрозм. (скрипучим голосом); ВИ́ДАВИТИ, ВИ́ДУШИТИ, ВИ́ТИСНУТИ (через силу); ПРОХРИПІ́ТИ (хрипло); ПРОСТОГНА́ТИ (зі стогоном); ПРОСИЧА́ТИ, ПРОШИПІ́ТИ (притишено, із здавленим від роздратування або люті голосом); ПРОТОРОХТІ́ТИрозм., ПРОЦОКОТАТИ, ПРОЦОКОТІ́ТИрозм., ПРОЩЕБЕТА́ТИрозм. (швидко й голосно, дзвінко); ПРОМИ́МРИТИ, ПРОБУБОНІ́ТИ, ПРОБУБНІ́ТИ (невиразно); ПРОША́МКАТИрозм., ПРОШАМКОТІ́ТИрозм., ПРОШАМОТІ́ТИрозм., ПРОШАМОТА́ТИрозм. (перев. про людину з беззубим ротом - невиразно, шепелявлячи); ПРОГУГНЯ́ВИТИ, ПРОГУГНИ́ТИ, ПРОГУГНІ́ТИ (гугняво, в ніс); ПРОГУДІ́ТИ, ПРОГУСТИ́ (глухим, низьким голосом), ПРОГОРЛА́ТИрозм., ПРОГРИМІ́ТИрозм., ПРОГРИМОТІ́ТИрозм., ПРОГРИМОТА́ТИрозм. (дуже голосно, оглушливо). Соромиться молода дружина свекрухи своєї та дівера.. і опускає вона перед ними очі, слова не може сказати (Григорій Тютюнник); Ви щасливі, пречистії зорі, ваше проміння - ваша розмова, якби я ваші проміння мала, я б ніколи не мовила слова (Леся Українка); - На коня, Остапе! - промовив Бульба (О. Довженко); - Ви, мабуть, їсти хочете? - проказала вона співчутливо (П. Панч); Наталя ледве встояла. Хоче сказати й не вимовить словечка (Марко Вовчок); - А й радіти нема з чого, - поволі виговорив хтось у тьмі (Г. Хоткевич); Так проглаголивши, замовк старий (П. Куліш); Якби ти слово прорекла мені, Я б був щасливий, наче цар могучий (І. Франко); В сусідній бригаді шаленів Шафорост.. - Добре, хоч нас не застав, - занепокоєно кинула [Надія] бригадирові. - А то б нагоріло (Я. Баш); За весь час, що тяглась нарада, вона ще не обронила жодного слова (П. Панч); Зараз навіть пожаліла [Марія],що згарячу випалила те все Петрові вчора в порту (В. Кучер); Десь.. взялося якесь хлоп’я. Тимофій як гавкнув на бідне, то воно з переляку мало не впало у воду (Г. Хоткевич); - Да-а-а, - здивовано протяг Степан Пасюга. - Собака в тебе страшний (Є. Гуцало); Капітан зверхньо процідив: - А це ми ще подивимося, що ви за особи (П. Автомонов); Михайло Гнатович хотів почати здаля, ..але замість того просто рубонув: - Олексію Михайловичу, я дуже прошу допомогти (В. Собко); Чужий голос проскрипів: "Роз’єдную!" .. Але Остапчук ще з добру хвилину тримав трубку і посміхався (С. Журахович); - Допоможи... - прохрипів старий моряк. - Не допливу сам (Д. Ткач); - Пити!.. - простогнав Горленко. - Важко мені (З. Тулуб); Пистина Федорівна відхилила двері на ланцюжок, тигром подивилася на дідка й просичала: - Ніякого Рила тут нема! (Остап Вишня); - Ви... Ви блазень, розжалуваний мною! Документи!.. - прошипів Захар (І. Ле); - Поснули? га? - прошамкав раптом дід Овсій, вернувшись з берега. - А зараз перевіз буде (М. Коцюбинський); - Дай-но, доню, холодненької напитись, - прошамкотіла баба Круподериха (А. Іщук); До хлопців підійшов Безпояско і прогримів своїм розкотистим басом: - Гай-гай, молодята! (О. Гуреїв). - Пор. 1. бо́вкнути, 2. вставля́ти.