БЕЗПУ́ТНИКрозм. (той, хто поводиться легковажно, нерозумно або негідно з морального боку), ЛЕДА́ЩОзневажл. [Сестра Серахвима:] Отак вона завжди: як п’яницю, то й криє, безпутника якого, то й покриває (Панас Мирний); - Вони, мене не знавши, подумають, що я який-небудь ледащо, що тільки зводжу тебе з ума (Г. Квітка-Основ’яненко). - Пор. безсоро́мник, гульві́са, 2. легкова́жний.

БЕЗСОРО́МНИК (той, хто не почуває сорому за свої аморальні вчинки, порушує правила пристойності і т. ін.), СОРОМІ́ТНИКрідше,БЕЗСТИ́ДНИКзаст., розм. рідше,БЕЗЛИ́ЧНИКдіал., СРАМНИ́Кзаст.; ЦИ́НІК (той, хто відверто зневажає загальноприйняті норми моралі, порядності). - А чого ж ти лізеш, безсоромнику? Рад, що саму дівчину застукав у полі, то вже й лізе!.. - каже вона (Панас Мирний); - Ви не дивіться, мамо, що Гриць такий тихий, а Бога вже не признає, їй-богу. - Мовчав би вже, безстиднику, сам ніколи лоба не перехрестить (М. Стельмах); В храмі мистецтва не місце жодному цинікові (О. Гончар). - Пор. 1. безпу́тник, I. наха́ба, I. негі́дник.

ГУЛЬВІ́САрозм. (той, хто любить гуляти, живе легковажно), ГУЛЯ́КАрозм.,БА́ЙДАрозм., ЯРИ́ГАрозм., заст., ЯРИ́ЖКАрозм., заст., ЯРИ́ЖНИКрозм., заст., ГУЛЬТЯ́Йзневажл., ГОЛЬТІПА́КА[ГУЛЬТІПА́КА]зневажл., ГАЛГА́Ндіал.Щастя те, що з сина не ферт і не гульвіса: з п’ятого класу гімназії він допомагав матері, ганяючи по репетиціях (Ю. Смолич); Гуляка, горлаючи молодецьку пісню, вийшов на дорогу (А. Шиян); Всім до мене байдам байдуже (М. Бажан); Паливоди і волоцюги, Всі зводники і всі плути; Ярижники і всі п’янюги.. Кипіли в пеклі всі в смолі (І. Котляревський); Полюбила гультяя, Гірка доля моя (пісня); - Дуже, дуже багато швендяє сюди гольтіпак, що, нічого не вміючи і нічого не знаючи, туди хочуть за добрими людьми (Г. Квітка-Основ’яненко); Ці галгани і розбишаки або гинуть у бою, або татари женуть їх, як отару в неволю (З. Тулуб). - Пор. 1. безпу́тник, ле́дар, неро́ба, 1. обі́дранець, п’яни́ця.

ЛЕГКОВА́ЖНИЙім. (несерйозний чоловік), ЛЕГКОДУ́Х, ВІТРОГІ́Н[ВІТРОГО́Н]зневажл.,ЖЕ́ВЖИКзневажл.,ВЕРТИ́ХВІСТзневажл.,ШЕЛИ́ХВІСТ зневажл.,МАРТОПЛЯ́Сзневажл.,СВИСТУ́Нзневажл.,ШАЛАПУ́Тзневажл.,ШАЛАПУ́ТНИКзневажл.,ЦВИ́НДРИКдіал.,ШАЛИВІ́Рдіал.,ВЕРТИПО́РОХ діал. зневажл.Тут уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні (О. Довженко); - А тих молодих легкодухів я... не люблю: в їх в голові тільки бали, панни, танці та усяка нісенітниця, - сказала Марта Кирилівна (І. Нечуй-Левицький); То, що вони [брати] .. силували її за якогось там свого вітрогона - се пуста байка (І. Франко); Щебетали дівчата, оточені якимись жевжиками в маленьких сплющених кепочках (О. Гончар); Той вертихвіст до всього призведе (В. Кучер); - Син у мене, слава Богу, добру голову має на плечах. Не шелихвіст і не п’яниця (А. Шиян); Колись Юпітер ненароком з Олімпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс... (І. Котляревський); - Бачив я серед теперішніх молодих таких свистунів, аж плювати хочеться (А. Хижняк); [Ялина:] Відчепися, чумаче, Відчепися, бурлаче, Відчепись, шалапуте! Бо від тебе дьогтем чути (С. Руданський); Між школярськими голосами лунає сердитий крик старого Богуша. - В церков! В церков, шалапутники! В церков, буяни! (С. Васильченко); - Вийшов декрет про розводи, який отих цвиндриків, що звикли щотижня жінок міняти, наче холодним душем обдав (Ю. Мокрієв); Оксен.. пригадував і свої парубоцькі роки, коли він також був отакий шаливір та веселун, і йому робилося сумно на душі за тими роками, що вже пройшли і ніколи не вернуться (Григорій Тютюнник); Чи він якийсь вертипорох, як-от Тиміш, чи баламут, чи шелихвіст, як Боровий? Не з таких (Я. Гримайло). - Пор. 1. безпу́тник.

РОЗПУ́СНИК (розпусний чоловік), РОЗПУ́ТНИК, БЕЗПУ́ТНИКрозм., ПОТІПА́ХА[ПОТІПА́КА]лайл.; ГРІХОВО́ДНИКрозм., ГРІХОВО́ДАрозм., БА́ХУРлайл., БЛУДНИ́Кзаст. (той, хто веде розпусне статеве життя). Доротті немов і не помітила його зажерливого погляду розпусника (І. Ле); [Женя:] Я думала, що ти чистий душею, що ти з добрим, чесним серцем, а виявилось, що ти розпутник! (М. Кропивницький); [Сестра Серафима:] Отак вона завжди: як п’яницю то й криє, безпутника якого то й покриває. А нас з тобою певно оце одрапортує матушці гумені (Панас Мирний); Старий потіпака Глядить-глядить, поки з носа Потече кабака... (Л. Глібов); Дід Кияшко бурчить невдоволено: - Паразит! Духовного званія, а такий гріховодник (Ю. Збанацький); - Яке наше життя? Як собаку оту одірвали від батька-матері, від дому і взяли сюди старого бахура тішити (Панас Мирний).