БА́ТЬКО (чоловік стосовно своїх дітей), ТА́ТОрозм.,БА́ТЯрозм. рідко,ОТЕ́ЦЬуроч., діал.,НЯ́НЬОдіал.,НЯ́НЬОдіал.,НЯ́НЬКОдіал.;ПАНОТЕ́ЦЬзаст. (з повагою). Батько сількора Василя, середняк Опанас Трубенко, був людиною неквапливою (О. Довженко); - Вже десятий місяць твоєму козакові. "Мамо" вимовляє, а коли б ти був, говорив би й "тато" (М. Стельмах); - Він під вишнею свою копійку закопав, - пояснив Іван, одягаючись уже в школу. - А батя там яму викопали (П. Панч); Добре дітям, доки в них Є отець і мати. Та Василько - сирота - Мусив бідувати (Д. Павличко); [Бабуся:] А неньо ваш туди іти не буде. Він має повернути з того боку (П. Воронько); Няньку-у! - Няньку-у! - гукав Петрик на батька, що далеко вирвався вперед (І. Чендей); - Шли, князю, старостів! Нехай вони передніше поговорять з моїм панотцем. А я вже аж потім скажу своє слово, - сказала Гризельда (І. Нечуй-Левицький).