-1-
дієслово недоконаного виду
[діал.]

Словник відмінків

Інфінітив бала́мкати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   бала́мкаймо
2 особа бала́мкай бала́мкайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа бала́мкатиму бала́мкатимемо, бала́мкатимем
2 особа бала́мкатимеш бала́мкатимете
3 особа бала́мкатиме бала́мкатимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа бала́мкаю бала́мкаємо, бала́мкаєм
2 особа бала́мкаєш бала́мкаєте
3 особа бала́мкає бала́мкають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
бала́мкаючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. бала́мкав бала́мкали
жін. р. бала́мкала
сер. р. бала́мкало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
бала́мкавши

Словник синонімів

ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИрозм., БЕ́ВКАТИрозм., БЕ́МКАТИрозм., БА́МКАТИрозм., БО́МКАТИрозм.рідше,БАЛА́МКАТИдіал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИрозм., ТЕ́НЬКАТИрозм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). - Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити[вда́рити]. Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір’ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б’ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).
МАХА́ТИ (робити рухи, помахи чимось у повітрі; помахом подавати знак наблизитись, виконати якусь дію тощо), ВИХА́ТИ, ВІ́ЯТИ, МА́ЯТИ, ПОВІВА́ТИрозм., МОТА́ТИрозм.;ЗМА́ХУВАТИ (робити рух знизу вгору); КИВА́ТИ (помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися, виконати якусь дію тощо); ПОКИ́ВУВАТИ (злегка); БАЛА́МКАТИдіал. (недбало); ВИЛЯ́ТИчим, розм.,ВИХЛЯ́ТИчим, розм. (про собак - крутити хвостом). - Док.: махну́ти[махону́ти], вихну́ти, ві́йнути, пові́яти, майну́ти, мотну́ти, змахну́ти, кивну́ти, покива́ти, вильну́ти. На рові стоїть засмикана конячина й, незважаючи на людей, махає хвостом і сумно хитає головою (В. Винниченко); - Я зупинився, мовчки махаю йому рукою, щоб з дерева злазив (Григорій Тютюнник); Микола зняв шапку і вихав нею над головою (І. Нечуй-Левицький); Над бездонними глухими ущелинами віють крилами чорні птахи (О. Донченко); Трьомсин їде холодочком, Малахаєчкою має, Мов коня-то підганяє (І. Манжура); Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні (О. Кобилянська); Безсильно крізь сльози мотала [Маруся] рукою - іди, іди (Г. Хоткевич); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (П. Колесник); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Ю. Збанацький); Дід Мартин навіть головою покивує - видно, зійшлися з його думками Кобзареві (М. Олійник); А впорожні йшла [Улянка] помалу, човгаючи ногами і безсило баламкаючи руками (Леся Українка); Шарко виляв хвостом у реп’яхах (П. Панч); Жучка.. переступила з ноги на ногу, вихляла хвостом (Б. Антоненко-Давидович).