ДОЧКА́ (особа жіночої статі стосовно своїх батьків; також пестливе звертання старшої особи до молодої жінки, дівчини), ДО́НЬКАрозм., ДО́НЯрозм.,пестл.,ДО́ЦЯрозм.,пестл.,ДІ́ВКАдіал.- Може ще заснеш на моїй постелі, доню?.. - кладучи дочку, казала мати (Панас Мирний); Стара Морозиха піклувалася все: - Може б ти, дочко, прилягла трохи? - Е, ні, тітко (А. Головко); Була тиха бесіда тихим вечором у батька з донькою (Г. Хоткевич); Питається [наймичка]: - Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? (Т. Шевченко); Підійшли й полільниці, поздоровкались, пристояли. Чорнява й питає: - Хто ти є, доцю, відкіля? (І. Вирган); Був один цар, котрий мав дівку і три хлопці (казка).